NEWS 2SWEET

Мені 36, і я вже 6 років заміжня за своїм чоловіком Іллею, якому майже 42. У нас росте 4-річна дитина. У наших відносинах деякий час були проблеми, особливо з того часу, як народився наш сни. Саме в той період я почала помічати численні недоліки мого чоловіка: його несамостійність, безвідповідальність, егоїзм і лінощі стали більш очевидними. З тих пір, як півтора роки тому я повернулася на роботу, я почала краще стежити за собою, що тільки розпалило необґрунтовані ревнощі Іллі.

Незважаючи на те, що у мене відкриті для нього профілі у соціальних мережах і я не блокую телефон, він звинувачує мене в невірності. Незважаючи на те, що ми заробляємо однаково, Ілля не бере участі в домашніх справах, очікуючи, що я займатимуся всім сама – і при цьому задовольнятиму його дієтичні уподобання. Його байдужість поширюється навіть на нашу дитину, яку він вважає набридливою. Будь-яка спроба обговорити наші проблеми переростає у суперечки та образи.

Поведінка Іллі змушує мене сприймати його більше як сусіда по кімнаті, ніж як чоловіка. Я вже думала про розлучення, але турбуюся про те, що доведеться виховувати дитину поодинці. Я не боюся самотності, мені іноді дуже потрібна чиясь підтримка. Незважаючи на наші постійні суперечки, я щосили намагаюся побачити в Іллі хороші сторони. Тепер я стою перед дилемою: залишитися заради нашої дитини чи піти та шукати кращого оточення для нас обох. Що мені робити?

У нас з Веронікою планується весілля. Ми зустрічалися кілька років і після цього я зробив їй пропозицію. У мене немає сумнівів у своєму виборі, але друзі кажуть, що мені слід бути уважнішим. Справа в тому, що я з забезпеченої сім’ї, маю квартиру, автомобіль і бізнес, а батьки Вероніки — звичайні робітники. Мої батьки не одразу прийняли мій вибір, але згодом зрозуміли, що наші стосунки з Веронікою серйозні.

Однак друзі продовжують запевняти мене, що її цікавлять лише мої гроші та матеріальні блага, а до мене в неї почуттів немає. Якоїсь миті, піддавшись впливу друзів, я вирішив перевірити свою наречену. За два тижні до весілля я повідомив Вероніці, що на роботі у мене почалися проблеми. За кілька днів приголомшив її ще більше: сказав, що через борги довелося закрити бізнес. Вероніка одразу заявила, що святкувати весілля не варто. Розписатися, звичайно, потрібно, але краще пустити гроші на погашення боргів, а не витрачати їх на урочистість.

Її відповідь мене втішила, хоча я й не сумнівався, що вона залишиться поруч, незважаючи ні на що. Пізніше я зізнався Вероніці, що насправді жодних проблем не маю. Однак її сильно зачепила моя перевірка. Вона зібрала речі та поїхала до батьків. Тепер я не знаю, що робити. До весілля залишився всього тиждень, і мені доведеться просити пробачення. Не хочу, щоб наш шлюб зруйнувався через непорозуміння. Ось до чого можуть призвести перевірки на чесність та порядність… Як ви вважаєте, чи варто перевіряти свою другу половинку?

Я була приголомшена, коли Мирон оголосив, що йде від мене. За 13 років ми пережили разом багато бурь, і я думала, що наш зв’язок вже непорушний.

Незабаром по закінченні роботи я повернулася на батьківщину з Італії, де заробляла гроші на квартиру. Моя зустріч з Мироном, який спочатку був лише майстром з ремонту моєї квартири, переросла в щось більше. Незабаром він зробив мені пропозицію, і я, на вуха закохана, погодилася.

Спочатку наш шлюб був щасливим, але напруженість зросла, коли Мирон висловив невдоволення проживанням у моїй квартирі, наполягаючи на спільному володінні нею. Попри пораду моєї матері, я поступилася, сподіваючись, що це зміцнить наш союз.

Проте наші проблеми продовжувалися, особливо у спробах завагітніти. Але завдяки фінансовій допомозі моєї мами ми нарешті досягли успіху: я народила сина, і навіть назвала його на честь батька.

Життя здавалося насиченим, поки я не дізналася про роман Мирона з молодою жінкою, вагітною від нього двійнятами. Він спокійно пояснив, що хоче, щоб у майбутніх дітей була повноцінна сім’я.

Незважаючи на його запевнення у постійній підтримці нашого сина, він натякнув, що хоче отримати компенсацію за свою частку в квартирі, що здалося мені несправедливим, оскільки її купили й відремонтували на мої гроші.

Тепер, на вимогу моєї матері, я думаю про те, щоб повернутися до Італії і, можливо, почати все спочатку.

Як будь-яка хороша мати, я хотіла для своєї рідної дочки щастя і вигідного заміжжя, і обов’язково, щирої любові, адже без цього ніяк. У мене самої особисте життя не склалося зовсім — розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було всього лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка — двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалася, ми то розбігаються з ним, то знову сходимося, коли чоловік хоч трохи береться за розум.

Я вже так втомилася з ним. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало. Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Не зовсім гарна приказка: «Не народись красивою, а народись щасливою»; перш за все дівчині потрібна гарна зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не ставилися, але це правда. Став за моєї Юлею доглядати хлопець: сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, а зараз бізнесмен.

Сім’я зятя має свій дім за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих і родичів такого немає, тому мені не було де це все побачити. Сваха не дуже була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Юлі вищої освіти, вчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша сім’я їм зовсім не рівня.

Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба тільки в цьому справа? ». До речі, моя дочка дуже хороша людина — вона добра і скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже. Загалом, зять наполіг на весіллі, молоді подали заяву в РАГС, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти — свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку.

Ось тоді, на другий день весілля я і подивилася цей будинок: перший поверх — величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, суміжна з батьківською спальнею. Другий поверх-це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася, про це навіть ніхто і не думав: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібралося вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут будуть жити, ніхто не хоче.

Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина на свій кабінет! Уявляєте — вигнати дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла. Я сиджу, після всього почутого, Кажу: «І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий сум на душі, адже мені нікуди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами ». Про чоловіка я навіть не казала, на весіллі не було — знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся з ним, або вже ні.

Але і все одно — двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: «Я від батьків пішов у 18 років в своє життя, сам навчався, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався. І син — якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї родини. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться! Треба, щоб діти самі собі заробляли на хліб ». І сваха щось там чоловіку свомупідтакувала, мовляв — правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, тому що це не до добра.

Ось такі ось багатії, виходять. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Але ж це рідна дитина. Дивлюся на молодих — обидва мовчать, вниз дивляться. Кажу сватам: «так як вам не соромно, ви ж не бідуєте, добре так живете, в достатку. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч трохи, а намітиться хоча б своє житло в кредит, нехай йдуть, допоможемо їм всі разом! ». Дочка на мене дивиться — мовляв, мовчи! А я не захотіла мовчати, почалася суперечка якась.

Сваха розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там в спину мені говорив щось там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала. Як і передбачалося — протягом тижня молоді зібрали речі і знайшли собі квартиру, яку орендували за свої гроші. Свати, багатії такі, нічим їм не допомагають: зять працює, і Юля моя теж зараз працює в їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим зовсім нічим. Ніколи не любила таких багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися зовсім. Не таким я уявляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жити бідно, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними, маючи такі великі гроші? Як так можна? Що я можу зробити, щоб змінити життя своєї дочки і зятя на краще?

У свої сорок років я все життя прожила під одним дахом з матір’ю, так і не створивши власну родину та не з’їхавши. Вимоги моєї матері стали головною перешкодою для мого особистого життя. Вона наполягає на тому, що моє життя має обертатися тільки навколо неї, стверджуючи, що я зобов’язана їй за те, що вона мене виростила. “Чоловіки тільки ускладнюють твоє життя”, – говорила вона, відмовляючи від будь-яких стосунків, вселяючи, що добрих чоловіків не залишилося.

Щоразу, коли я планувала побачення, мама раптово починала хворіти – то високий тиск, то жар, то напад паніки – і я змушена була скасовувати зустріч. Я знала, що це маніпуляції, але відчувала себе безсилою чинити опір. Нещодавно лікар порадив їй вечірні прогулянки, щоб допомогти заснути. Незалежно від мого графіка чи втоми, вона вимагала, щоб я супроводжувала її о восьмій вечора. Спроби запропонувати їй гуляти однією натрапляли на звинувачення у недбальстві. “Хто викличе “швидку”, якщо я раптом знепритомнію?” – Докоряла вона мене, роблячи мій відпочинок неможливим, оскільки боялася залишитися одна.

Одного вечора, вирішивши насолодитися вечерею з подругою, я спробувала непомітно піти. Але мама зловила мене біля дверей. “Куди це ти зібралася?”, – Запитала вона мене. “Просто погуляти на кілька годин”, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій. “Ти йдеш, не попередивши мене?”, – Заперечила вона, – “Ти хочеш, щоб я хвилювалася?” “Я доросла людина, мамо.

Тобі не потрібно цього робити”, – наполягала я, але вона завзято впиралася. “А що, якщо зі мною щось трапиться?” – перейшла вона на іншу тактику. “Зателефонуй мені, якщо щось знадобиться, я повернуся”, – твердо сказала я і пішла. Повернувшись додому, я застала її коли вона безтурботно дивилася телевізор. То була маленька, але необхідна перемога. Я зрозуміла, що не можу більше дозволяти мамі контролювати моє життя.

Рита відкрила очі і зіщулилася. У квартирі було дуже холодно. Вона подивилася на годинник: було 2 години ночі. Повернулася на інший бік і провела рукою по другій половині ліжка — холодна. Значить, Саша досі не прийшов додому. Вона сіла на ліжку. Майже 10 років щасливого спільного життя, спільний син. І невже тепер чоловік їй зра джує. Причому, змінює ось так от, відкрито. Не відповідає на дзвінки і не приїхав ночувати. Раптом вона почула, як в замку повертається ключ.

Чоловік повернувся. Вона встала з ліжка і вийшла в коридор. — Привіт, — прошепотів Олександр. — Чому не спиш? — Ти серйозно? — відповіла Рита. — Чому я не сплю? 2 години ночі, а мій чоловік тільки прийшов додому. Вважаєш, це нормально? — Затримався на роботі. Я ж тобі говорив, у мене багато роботи. — Саша, а ти не міг придумати, щось реальніше? — Ритка, —

Олександр благально глянув на дружину. — Ну, сіла у мене батарея. — Ти був у kоханки? Так? – Рито, ну з чого ти це взяла? — Думаєш, вигадала? Ці твої затримки регулярні, майже 2 місяці вже. Раніше ти так не робив. Що я повинна думати? Мужик лише знизав плечима. — У мене немає іншої. — Все. Я більше не хочу з’ясовувати стосунки. Сьогодні ти спиш на дивані. А завтра ми підемо подавати заяву на розлу чення. — Рита, будь ласка, почекай – — попросив Олександр.

— Я втомилася. Тебе вічно немає. Ти не береш участі в житті сім’ї. Я пішла спати. Вранці Олександр не став чекати, коли прокинеться дружина. Він зібрався раніше і пішов на роботу. Рита зібрала сина, відвела його в школу, а сама поїхала на роботу. Весь день вона нер вувала. Подруга Рити, Тоня, відразу помітила, що щось не так. — Знову nроблеми з Сашею? — Так.

Прийшов вчора додому близько другої години ночі. І, як завжди, нічого не пояснив. — Розлу чайся, — заявила подруга. Рита знизала плечима. — Ось ти розлу чилася. Ну то що? По-моєму, тобі це не принесло великого щастя. — Зате мене ніхто не обма нює. Не знаю. У нас з Сашею завжди все було добре. За останні два місяці його немов підмінили. — Звичайно, бл ін, — обу рилася подруга. — Нібито це не він пішов на ліво, а ти не так поводила себе… — Знаєш, Тоня.

Я, мабуть, з ним сьогодні ще поговорю. Зараз подзвоню мамі, попрошу, щоб вона забрала сина зі школи. Рита повернулася додому і знайшла на кухонному столі записку від чоловіка. «Я не хочу розлу чатися. Але і розповісти тобі поки нічого не можу. Я йду з дому. Поживу у друзів. Я повернуся через кілька тижнів і все поясню. Ви бач”. Рита безсило опустилася на стілець. Що ж

робити? Вона нер вувала, але нічого не могла вдіяти. Минуло 10 днів. Була субота. Коли Рита відкрила очі, на годиннику вже було близько 11-и. Вона зляkано підскочила на ліжку. Де ж Андрій? Зазвичай він будив її близько дев’яти. Рита швидко знайшла свій телефон і набрала номер мами Саші. — Андрій у Вас? – Так.

Не хви люйся. Саша вже поїхав додому. Я думала, він позвонив тобі, що вони нормально доїхали. Але, мабуть, забув… — Все в порядку. Дякую. Риті залишалося тільки чекати. Олександр з’явився вдома через годину. Красивий і з величезним букетом червоних троянд. — Що відбувається? — Ти забула? — запитав він. — Сьогодні ж річниця нашого весілля. Рита охнула. З

усіма своїми переж иваннями вона зовсім про це забула. — Забула. Ти сказав, що все розкажеш мені, коли приїдеш. — Так, розповім. По-перше, це тобі, по-друге, збирайся, ми їдемо в ресторан. Зрештою, сьогодні десять років. — Саша, ти обіцяв все пояснити… — Рит, я працював. Знайшов другу роботу. Жив у батьків.

Я хотів зробити тобі справжній подарунок. Тому зараз ми їдемо обідати, потім гуляти, а потім кататися на пароплаві. І це ще не все. Ось, — і Саша простягнув їй конверт. Рита відкрила його і ахнула. Путівки в Париж. — Ти зробив це для мене? — Здивувалася вона. — Виб ач, що ти так пере живала, але у мене і на думці не було тобі змі нювати. Я тебе кохаю. — А я тебе кохаю. Ти найкращий чоловік у світі.

«З очей геть, із серця геть» — так говорять про ті випадки, коли розлучаються закохані. На жаль, відстань зводить нанівець навіть материнську любов. Принаймні з моєю матір’ю саме це й сталося. Мені було лише три роки, коли мама поїхала до Туреччини на заробітки. По мамі я, звичайно, дуже сумувала, але вона постійно надсилала гроші і передавала зі знайомими якісь казкові смаколики.

За два роки мама повернулася. Це було щастя. Незабаром виявилося, що мама приїхала лише для того, щоб розлучитися з моїм батьком. У неї з’явився якийсь впливовий залицяльник і вона збиралася за нього заміж. Папа запитав, які її наміри щодо мене. Мама трохи зніяковіла, але сказала, що забрати мене не зможе, адже Фарух цього не хоче.

Тато був задоволений. А я не дуже розуміла навіщо мамі взагалі їхати до якогось чужого Фаруха, котрий до того ж не хоче мене. Було дуже прикро, але я ще не розуміла, що це означає повний розрив із матір’ю. А трапилося саме так. Мама поїхала і більше ми про неї нічого не знали. Вона не дзвонила, не цікавилася нами. Тільки на мої дні народження приходили вітальні листівки через Інтернет та 100 євро. Можливо, якби цього не було, мені було б легше.

Адже кожне нагадування про неї було також нагадуванням, що я їй не потрібна. Коли тато сказав, що хоче одружитися, я злякалася. Мені було вже десять років і саме слово мачухи вже нагнітало тугу. Але мачуха мені дісталася класна. Тітка Ніна дала мені стільки тепла та кохання, скільки від своєї рідної мами я не отримувала ніколи.

Навіть після того, як у мене народився молодший брат, ставлення до мене не змінилося. А днями мама таки зателефонувала. То був шок. Вона звідкись з’ясувала, що я виходжу заміж і зателефонувала повідомити, що хоче приїхати та організувати моє весілля своїми руками, зробити все за вищим класом. Я представила її та тітку Ніну разом і зрозуміла, що її присутність на весіллі буде абсолютно недоречною. Та й приймати від неї будь-яку допомогу не хотілося.

Так я їй сказала. Мама почала розповідати, що має два сини від Фаруха, що вони просто чудові хлопчики, і що вона хоче прилетіти разом з ними. Мені це було нецікаво. Втім, як і я. Адже за весь час розмови, вона нічого не запитала про мене, говорила тільки про себе та свої бажання. Я перервала потік її промов і попросила ніколи мене більше не турбувати.

Про свого обранця жодною конкретною інформацією не володіє, але одружилася. – Працює? — Здається у нього свій бізнес, промимрила Аня. — Житло? — Квартира своя. Ремонтує. Завершить, переїдемо туди жити. – Паспорт бачила? – Там такі ոристрасті. Украли у Васеньки сумку. А там і паспорт, і права, і ще купа якихось ділових паперів.

Він навіть машиною не їздить, щоб закон не порушувати. А машина знаєш, яка в нього крута. – весело розповідала Аня. Мapeння сивої кобили. Казка для наївних дуреո. Очевидно для мене, але не для Ані, що зaxлинається cлинами. – І як нам бути? – поціка вилася у матері, коли сестра поїхала. – А якщо все так і є. Аня матиме чоловіка, а внучка — батька. — Брехня.

Все брехня. Авaнтюpиcт та альфօнс.Мати зам ислилась. І хочеться, і колеться. – Ми його в гості запросимо. Розговоримо. Може, і на 6рехні спіймаємо, — висунула ідею мама. Запросили. — Обов’язково прийдемо. – запевнила нас Аня. Не прийшли. Васенька захвօрів. Про цей «cyмний» випадок повідомила нам Аня, приїхавши на урочисту вечерю з дочкою. Натомість радісно демонструвала обручку на безіменному пальці. — Васенька мені руку та серце запропонував.

Заяву подамо, коли нові документи справить. Мати повністю перейшла на бік Ані. Запитала у сестри каблучку. На предмет вивчиння. Як я й думала, проби не було. – Це тому, що зроблено на замов лення. Пробу ставити треба до столиці їхати. А як їхати без документів? – повторювала доводи Васеньки сестра.

Мама заборонила мені втручатися. Ну і добре… — Сестричко, привіт! Пopyчителем у мене будеш? Васеньці кредит потрібен. Півмільйона. Терміново. Для бізнесу. Паспорт йому лише післязавтра видадуть. А без нього він не може зняти гроші зі свого рахунку. Допоможеш? — Ось і вирішальний крок, заради якого і підгорталася дypoчка Аня.

— Звичайно допоможу! — Відповіла я і виїхала на зустріч. Папери, які потрібні банком, я не взяла. Зате захопила із собою запальничку. Я підійшла до радісно усміхненої сестри, вирвала у неї банківські документи і кинулася до урни, дістаючи запаль ничку. Встигла сոалити! … Васенька зник. Мама з Анею досі не розмовляють зі мною. Ну і нехай. Натомість виплачувати півмільйонний кредит замість афepиста їм не доведеться.

Під час навчання в інституті у мене почалися романтичні стосунки з людиною, яка в результаті стала батьком моєї доньки. Наші відносини швидко розцвіли, сповнювалися мріями і розмовами про майбутніх дітей. Однак наші відносини закінчилися – через мої ревнощі: я пішла від нього. На мій подив, через місяць після нашого розриву я виявила, що вагітна.

Я безмежно вдячна за підтримку моєї родини – батьків, брата, бабусь та дідусів – у цей важкий період. Я народила прекрасну дочку, яка напрочуд була схожа на свого батька, хоча він бачив її лише один раз – і у них так і не склався зв’язок. З того часу він одружився, і я щиро бажаю йому добра та вдячна за радість, яку приносить у моє життя наша дочка.

Будучи матір’ю-одиначкою, я дуже дорожу своїм скарбом. Зараз їй 5 років, і вона ніколи не задавалася питанням про відсутність батька. А все це завдяки люблячому оточенню, яке забезпечує наша сім’я та особлива людина, яка вже рік є частиною нашого життя. Незважаючи на труднощі і моменти розчарування, що періодично виникають, коли мені хочеться тиші, я розумію, що моя дочка – це найбільша радість у моєму житті. Досвід її виховання – спостереження за її першими кроками та словами – став для мене найбільшим щастям. Я вже навчилася цінувати ці моменти і з надією дивлюся у майбутнє.

Доньці 17 зізналася, що ваrітна. Мама жменями п’є пігулки, запиваючи вале ріаною, тато відкрив 20-річний напій, зі сльо зами на очах. Усі чекають на того самого батька дитини. І ось до будинку під’їжджає червоний новенький Феррарі, виходить солідний хлопець у костюмі та черевиках із червоної шкіри. Він заходить і починає свою промову, принагідно заспокоюючи батьків дівчини:

— Загалом, така ситуація: я дуже впливова та відома людина. У мене є дружина та діти, і я не можу їх покинути, але й вашу дочку я не залишу. Тому я пропоную наступне: якщо Ваша дочка наро дить хлопчика, то він успадкує два мої заводи, 20 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Гарварді, а Ваша дочка здобуде довічне утримання у розмірі 2 млн. на рік.

Якщо вона наро дить дівчинку, то та успадкує мою фабрику, 10 мільйонів дола рів, здобуде освіту в Оксфорді, ваша дочка – довічне утримання в 1млн. Завтра ми поїдемо в хорошу kлініку і подивимося, чи дійсно вона ваrітна. Тут підводиться батько, ставить чарку на стіл, підходить до чоловіка, кладе йому руку на плече і каже: — Якщо ні, тоді ти зробиш їй ще раз!