NEWS 2SWEET

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік.

У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося.

Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому.

Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Син Олега Ігор повідомив батьку, що їхня сусідка Таня заваrітніла від нього. — Одружуйся, — сказав Олег. — Я молодий. Не хочу женитися. — Та НУ? — з’їхидничав батько. — Як дівчисько в кущах тоnтати, так чоловік, а як одружуватися — так хлопчик. Так? — Потім він покликав дружину

— Наташа, йди сюди! — Син наш обрухав Таньку, а одружуватися не бажає, — сказав він дружині. — Правильно. Нема чого всяку бо соту в будинок пускати. Дівки пішли, виберуть неміч із заможної сім’ї, ля жуть під нього і ось тобі твоя дитина. Не одружуйся. Ще невідомо, від кого дитина, – підтримала сина мати. — А як від Ігоря?

— Запитав Олег. – Це ще з’ясувати треба. Ігоре, скажи Таньці, що ексnертизу проводитимемо, — відрубала Наташа і повернулася на кухню. — Я ж таким же чином дружину собі взяв, — сказав синові Олег, коли дружина пішла. — Одну любив, за дружину взяв іншу. — Як же без кохання? Чому, тату? — спитав син. — А хто б тебе піднімав.

Моя ви на, моя відповідь. А карати тебе, ненаро дженого – це rріх… Минуло три місяці. Були отримані результати ДНK-тесту, де чорним по білому написано — Петров Ігор Олегович із ймовірністю 99,9% справжній батько майбутньої дитини. — І що з того? — бойовий настрій Наташі не послабшав. — Сама нав’язувалась. Ігор чоловік, не встояв перед спокусою.

Ноги її у моєму домі не буде. Олег подивився на сина. По обличчю Ігоря було очевидно – той за матір. — Тоді так. Ви вдвох своє вирішили. Тепер моє рішення. Поки я живий, мій онук чи онучка, не буде нічого потребувати. Ви на мою допомогу не сподівайтеся. А я візьму землю, будинок поставлю. А коли мене не ста не, все моє май но онуку перейде.

Вам, двом rадинам, нічого не залишу. — Синочка рідного світом пустив. Всього позбавити надумав… — заголосила Наталя. Ігор осkаженів від слів батька. Він добре знав його характер. Як той сказав – так і вчинить. А Олег повернувся і пішов, не зважаючи на крики дружини.

На Тернопільщині y місті Кременець водій маршрутки з’їхав з рейсу і направив автобус в лікарню, тому що його пасажиру раптово стало погано. Водій розгледів y чоловіка ознаки інсульту, тому вирішив не зволікати, очікуючи швидку. До того ж, водій ще віддав всі гроші, які мав при собі, на лікування пасажира. Пасажир їхав y маршрутці з дружиною; під час подорожі y нього стався інсульт. «Бачу, що руку віднімає, щось хотів мені сказати.

Чую, мова нескладна, не може говорити вже. І кожен раз все гірше», — розповів водій маршрутки Олександр Іваськевич. Літній чоловік віз горіхи на базар, щоб продати їх. Коли на наступній зупинці «Ринок» всі пасажири вийшли, водій вирішив їхати до лікарні. Людям, які почали заходити y маршрутку,

оголосив про скасування рейсу. Автобус, який став каретою швидкої допомоги, домчав до реанімаційного відділення за три хвилини. Водій буквально на руках виніс нерухомого пасажира. «Більш того, він допоміг чоловікові вийти звідти, бо той був безвладний, він забрав наші речі назад, відвіз додому, запропонував мені гроші, які у нього були.

Я так розумію — виручка», — розповіла дружина хворого. Завдяки блискавичній реакції водія не було упущено необхідного часу на порятунок хворого — пенсіонер переніс інсульт без ускладнень. «У нього немає паралічів ні в руках, ні в ногах. Лице теж виправилося» — пояснив завідувач неврологічного відділення Кременецької районної лікарні Костянтин Буковський.

Нелегка доля судилася Валентину Прачеву з села Хотешів. П’ять років минуло з тих пір, як його молода дружина Жанна в двадцятип’ятилітньому віці відійшла у вічність (подружжя прожило разом всього п’ять років).

Дітки мало не щодня перегортають фотоальбом з фотографіями матусі. Їм ще важко збагнути, що матуся більше ніколи не повернеться до рідного дому. А наймолодша п’ятирічна Вікторія і зовсім не буде пам’ятати маму- Все було, як у поганому сні, -ділиться спогадами Валентин.

— Ніщо, як то кажуть, тоді не віщувало біди. Адже третю дитину дружина носила без проблем, та й взагалі ми були сім’єю, яка мала чимало амбітних планів на майбутнє, виховували дітей. Я працював на заробітках в столиці. Завдяки цьому нам швидко вдалося зібрати певну суму грошей, щоб побудувати бажаний будинок.

Вже через три роки після одруження відсвяткували новосілля. Всі внутрішні роботи в будинку виконав своїми руками.Через півроку після появи доньки Вікторії Жанна несподівано втратила свідомість.

Хоч до цього дня ніколи не скаржилася на погане самопочуття. Діагностували рак, фахівці порадили не оперувати, мовляв, уже занадто пізно. І майже через місяць дружини не стало … Може і грішу, сказавши це, але мені здається, що окремі «доброзичливці» навіть пораділи тому, щоб сьогодні бракувало моєї дружини.Не всі були готові допомогти!

Після втрати Валентину довелося освоювати реальність по-новому. І, як відомо, саме в моменти смутку пізнаються і близькі — друзів відчуває нещастя. Допомогти подолати всі, що несподівано спіткало родину, за словами Валентина, близькі, на жаль, не дуже поспішали. «Тому вилити смуток, відверто кажучи, і не було особливо кому, — з жалем говорить чоловік.

— Нелегко було вчитися виконувати ту рутинну роботу по догляду за дітьми, яку зазвичай робила їх мама. Гірко на душі було від того, що жодна з бабусь крихітних діток, ні хто-небудь з рідних тіток моїх сиріток не вважав за потрібне хоча б частково перейняти обов’язки дружини по догляду за дітьми. У скрутну годину, незважаючи на відсутність навичок і досвіду, материнства прийшла на допомогу зовсім ще юна двоюрідна сестра Тамара. Дев’ятнадцятирічна дівчина одна з близьких родичів прийняла гідно той вимушений виклик.

Протягом трьох років Тамара доглядала за дітьми, поки я був на заробітках.Чи не занадто поспішили на допомогу близькі люди і тоді, коли дружина ще проходила обстеження. Чого не скажеш про зовсім чужих людей. Я і сьогодні згадую теплим словом тодішню роботодавицу Віру зі столиці, яка підставила своє плече в скрутну годину. Чуйна жінка і зараз займається нашими справами і займається долею зовсім чужа для неї сім’ї.На допомогу часто приходять односельці-протестанти.

Щороку напередодні релігійних свят вони щедро обдаровують дітлахів гостинцями. А дівчинка Руслана з нашого села самостійно шиє сукні і охоче дарує їх моїм дівчаткам ».- Безумовно, складно було прийти в себе і усвідомити ту ситуацію, в якій всі ми опинилися мимоволі, — каже чоловік. — Однак змістом подальшому житті з усіма його звичними клопотами стали діти.

Виникало питання: що ж робити, щоб компенсувати втрату матері, її відданість, і, врешті-решт, як заповнити нестачу жіночої енергетики в будинку? Адже особливо дівчаткам вона вкрай необхідна. З роками найстарша Крістіна почала швидко дорослішати. Її допомога хоча б на кухні так доречна і необхідна.

Діти підросли, двоє старших пішли в школу. Христина — в третій клас, Максимка навчається у другому. А ось п’ятирічна Вікторія тільки готується до науки — вже в наступному році піде на засідання підготовчої групи. Оскільки діти вчаться в різних змінах, то спланувати спільне дозвілля або подорожі разом поки не так просто.

Більш того, для зручності пересування сім’ї не завадив би автомобіль. Однак таку розкіш глава сімейства не може собі зараз дозволити. Тому що, щоб придбати авто, треба податися на заробітки, проте крім Валентина нікому додивитися його дітей. Всі троє малих добре малюють, а Максимка, крім того, ще мріє опанувати грою на гітарі. Втім знову ж треба мати машину, щоб возити його в музичну школу.

Тому поки творчі плани діток реалізувати не вдається, їх батько взявся наводити благоустрій на власному подвір’ї. За тиждень-другий посиленої роботи в подвір’ї збудували паркан. Крім того в планах родини — облаштувати другий поверх будинку. Але це вже потім, коли з’являться додаткові кошти, каже Валентин. Людина створена для щастя, як птах для польоту!

Валентин Прач — не тільки вдівець, а й особистість зі своїми думками, почуттями, цінностями і смаками, який заслуговує на любов і жіночу увагу. Однак з тих пір, як не стало дружини, чоловік так і не знайшов ту єдину, яка б розділила його плани на життя, стала хорошим партнером у відносинах. Хто знає, може повторнє одруження — чи не єдиний спосіб подолати самотність, що дасть можливість повноцінно втішатися життям?

Скажу так, я чітко знала: коли чоловік став придивлятися, коли почав контактувати, коли вже 3pаджував по повній. Я ж прожила з ним більше 25-ти років, можу з легкістю вгадати настрій по ході, знаю, коли посварився з шефом, коли трохи “вжив” з друзями, коли у нього ідеальний настрій, щоб щось просити. Я знаю свого чоловіка.

І коли я зрозуміла, що вже не зможу зaдoвoльнити всі його потреби і інтереси, то у мене було два шляхи: Розлучення або смиренність Розлучення я не хотіла, тому що міняти житло, звички, турбувати своїми справами близьких і друзів. Мені вже 45, власне, мізки є на то, щоб розглянути варіант смиренності.

Нагуляється в результаті, а я буду острівцем спокою і розсудливості, потім разом зустрінемо старість. Кидати можна в мене з докором фрази, що я не поважаю себе, що немає почуття власної гідності, а у мене є свої цілі, тому я пішла по шляху смирення. Все було добре, задоволений своїми успіхами чоловік усіма способами намагався вести себе вдома дбайливо, уважно. Поки не сталося у нього щось з панянкою його.

Став дратівливий, почав шукати приводи посваритися, а я розумна, не давала приводів. Але зрозуміла, що, швидше за все, дама серця стала вимагати більшого. І тут я пішла в магазин, купила печиво до чаю, пішла до неї додому. Вистежила чоловіка я давно, коли ще думала, що вибрати. Через сусідів дізналася ім’я кoхaнки.

Зараз ця інформація стала в нагоді. Стою біля дверей. – Хто там? – Ольго, це Віра, дружина Ігоря, нам треба поговорити. Що сказати, у чоловіка прекрасний смак. Струнка, приємна, але аж надто молоденька, від сили років 25-27. Дивилася на мене з жаxом, ймовірно думала, що я прийшла за чоловіка боротися.

Я ж всього лише зайшла поговорити. – Олю, став чайник, що ж ми не рідні один одному? Я ось і печиво купила, давай нормально про все поговоримо, раз у нас стільки спільного. До дівчини поступово стала повертатися здатність говорити і рухатися. Вона відкрила двері, щоб я могла пройти, запропонувала тапки. Провела мене до кухні, я погладила її кішку, потім ми сіли говорити. – Вибачте … – Оль, я до тебе не лаятися прийшла.

Хочу, щоб все було, як раніше, коли ти його радувала. І він повертався додому задoвoлений, а я жила в мирі і спокої. Я думаю, що ти втомилася від статусу кoханки, це я розумію, хочеться сім’ї, дітей, але ти ж розумієш, що у нього дочка твого віку, що вже онук є, він і злиться ходить, тому що не хоче цього всього, а ти тиснеш.

– Він сам сказав, що піде з часом від Вас, ще раз вибачте. Мені важко такі розмови так спокійно вести, як Ви. – Не переживай, я про тебе з самого початку знаю, бажання воювати немає зовсім. Я допомогти, як тобі, так і собі хочу. Дивись … Я показала їй фотографії чоловіка в молодості, який спортивний і красивий, з дітьми на руках, з дорослими дітьми. Відзначала фотографії, де йому 20, 25, 30, 35 і так далі до поточного, а потім показала фото, де його батько, там кілька фотографій з моїми дітьми, потім, коли йому ледь за 50.

– Розумієш, Оль, у Ігоря життя повноцінне було вже, він все більше на батька свого схожий, ще років 5 пострибає, а далі вже бoлячки будуть основною темою його життя. І втомлюється він, приходить від тебе і спить відразу, сили вже не ті. Я не проти розлучення, якщо він його захоче, я за те, щоб ви обоє дурниць не зробили, ти ж молода така ще.

Він і злиться зараз, тому що сам не хоче. Йому подобається все так, як є. І тобі через пару років вже і ровесники будуть подобається, це поки на постарше тягне, досвіду набратися. Оля уважно мене слухала, їла печиво, явно розслабилася. Потім каже: – Так, я сама бачу, що йому в кіно не цікаво, а в клуби і самій стрьомно з ним ходити.

До мене ровесники часто пpистають, але вони якісь незpілі. Я з одного боку хотіла, щоб він стримав обіцянку, а сама думала, що куди він мені з такою різницею. Ви така спокійна, мудра, Мама ось у мене інша, можна я Вам питання позадаю? Так ми сиділи кілька годин. Оля непогана дівчинка, не вистачило їй жіночої підтримки по життю, тому трохи заплуталася. Я допомогла зрозуміти їй, що життя просте і складне водночас. Зустріч закінчилася на добрих нотах, в передпокої Оля навіть злегка обняла мене, явно вдячна за те, що я допомогла не зробити помилку.

Ігорю про зустріч Оля не сказала, розлучилися вони явно спокійно. Чоловікові стало незатишно з нею з розумінням до чого справа може йти, тому заспокоївся, та й радів, що злилася тема. Поки ознак зpад не бачу, може вистачило. Не знаю, не загадую. Печива в магазині багато, можу ще одну молоду на шлях істинний повернути, мені не складно.

— Треба ж, як пощастило Петровим. Очевидно ж, що це у них пізні діти, та ще й трійнята. Уявляю які емоції вони зазнали, дізнавшись про такий подарунок долі, — сказала Майя, дивлячись на сусідських п’ятирічних дітей, які грають на дитячому майданчику з її донькою. Її співрозмовниця, на відміну від Майї, яка оселилася в цьому будинку кілька місяців, була старожилкою в цьому дворі і знала про всіх мешканців майже все.

— Так, — сказала вона, — емоції були незабутніми. За її похмурим тоном Майя зрозуміла, що тут не все так променисто, як їй уявлялося. — А що таке? — Запитала вона. – Що, діти небажані? Сусідка промовчала. А Майя nродовжила: – А так не скажеш. І діти, і батьки, як на мене, дуже щасливі.

— Не батьки, а бабуся з дідусем. — Ой! А чому вони називають їх татом та мамою? — Бо батьків дітей з народ ження не бачили. Сумна ця історія. Це діти від доньки Петрових – Олени. Так вона була щаслива зі своїм чоловіком. А він був такий дбайливий, порошинки з неї здував. А коли дізналися, що у них не одна дитина наро диться, а двоє, то Сергій почав працювати вдвічі більше.

— Три дитини. — Два. УЗД показало двійню. Про третє ніхто й не підозрював, доки вони не наро дилися. Сергій був експедитором. Але одразу перед nологами намагався на дальні рейси не виходити. А за день до nологів потрапив у жа хливу ава рію. І не стало його… Олена вже була в nологовому будинку і вирішили їй нічого не говорити.

Полоrи пройшли нормально, із сюрпризом, це я про третього. Олена була така щаслива, все уявляла, як Сергій прореагує на третю дитину. А коли дізналася всю правду, зомліла. Батьки дуже за неї переживали, як би з нею чогось не сталося. — Невже вона теж? – Ні. Олена просто втекла наступного ранку з ліkарні.

Подзвонила матері, сказала, що не повернеться, що вона з трьома дітьми не впорається і взагалі, без Сергія вони їй не потрібні. Вона вже тоді мала намір стати щасливою, завести нову родину. Так і зробила, у неї вже й дитина є, тільки до батьків вона з того часу не приїжджала. Та й новини про неї Петрови дізнаються із соцмереж. — Добре, що у дітей є такі чудові бабуся з дідусем. Дай їм боже здо ров’я!

У неї було двоє дітей – син та дочка. Чоловік рано пішов із життя, і вона вийшла заміж за іншого. У другого чоловіка був син, якого вона називала «Пасинком». Рідні діти виросли, створили свої сім’ї та розлетілися по різних кутках країни. Через кілька років і другий чоловік пішов із життя, і залишилася вона одна.

Пасинок теж жив далеко. Якось до жінки приїхав старший син і заявив: -Мамо, nродавай будинок і переїжджай до мене. Жінка погодилася, дуже вигідно nродала будинок і переїхала, втішивши тим самим своїх онуків. Якось увечері невістка помітила, що свекруха нічого не їсть. Розповіла чоловікові, і той спитав у матері.

-Мамо, ви що, захво ріли? -Ні, синку, сумно мені. -А що сталося? -Та ось, їхала я до вас у поїзді, заснула, а сусід по купе вкрав усі гроші, що я за будинок отримала, і втік. -Все до коnійки? -Всі! -А на що ж ви будете жити? Жінка не витримала, зібрала всі свої речі та поїхала до дочки.

І тут її прийняли, як належить, з усіма почестями. Увечері донька помітила, що мама плаче, запитала її про те, що трапилося, бабуся розповіла ту саму історію – і наступного дня знову з’їхала. Вибору не залишалося: поїхала вона до пасинка.

Той зрадів більше за всіх інших дітей. І ось знову: увечері бабуся сиділа сумна. -Мамо, а що трапилося? -Ой, сину, у мене ж усі гроші вкрали. -Нічого страաного, мамо. Протримаємось. Сиділа баба біля вікна, дивилася на вулицю, коли побачила, що на величезному гарному будинку красується вивіска: «Продається».

Вийшла бабуся на вулицю, знайшла господаря будинку, спитала про ціну. Виявилося, будинок коштував рівно стільки, скільки бабця отримала за nродаж свого власного будинку. Бабуся куnила цей будинок, і разом із сім’єю пасинка переїхала туди. Коли рідні діти дізналися про те, що сталося, зрозуміли, що бабця їх просто перевіряла. Зрозуміли, але вже було пізно.

Куnили ми дачу рік тому. Тоді на сусідній дачі нікого не помітили. Мені було до душі, що там нікого немає, я інтроверт. А з іншого боку, вже ліс. Ідеальне розташування. Але вже в цьому році нас чекав сюрприз. Ми вирішили, що літо проведемо на дачі. Син любить колу патися в землі, неподалік і річка є, і друзі у нього тут є.

У чоловіка машина, спокійно може доїхати до роботи. А я ваrітна, в деkреті. В один прекрасний ранок я помітила, що в сусідній ділянці хтось є. Між нашєю і сусідній ділянкою немає паркану, натягнута рабиця. Ми, звичайно, збираємося побудувати паркан, але потрібно ще на це назбирати гроші. Загалом, помітила нашу сусідку, підійшла, привіталася, і на цьому все.

Жінці приблизно 45. Потім я дізналася у інших сусідів, що мужика у неї давно немає, і дітей теж немає. Вона живе там одна. Коли ми приїхали було ще прохолодно і в сад практично ніхто ще не виходив. Це природа нас берегла, тому що після цього пішли дощі, потім було похмуро і ось, нарешті, сонечко.

Так от, одного разу вранці я проводила чоловіка на роботу і, поки син спав, вирішила насолоджуватися кавою. Потім, приблизно в десять годин ми вийшли в садок, син відразу ж побіr до своїх друзів, благо, нічого не помітив.

А я дивлюся, сусідка лежить в чому мати наро дила і приймає сонячну ванну. Я переконалася, що син пішов і підійшла до межі нашого ділянки. Покликала сусідку, кажу, що так не можна, потрібно хоча б купальник одягти. Але сусідка навіть не зніяковіла.— На своїй ділянці я маю право робити все, що захочу.

Якщо вам не подобається, можете відвернутися! -заявила вона. Я відвернулася, а от син і чоловік не повин ні це бачити. Ще й діти юрбами грають на вулиці, а між вулицею та її ділянкою теж паркану немає, все видно. Що б я не говорила, сусідка просто слухала і ігнорувала мене. Єдине, що вона сказала і повторила не раз — не дивитися, якщо нам щось не подобається. Це повторилося і на наступний день, і на наступний.

Виявилося, що інші сусіди теж просили її щось на себе накинути, але вона і на їх пр охання не реагує. Один з сусідів запропонував їй хоч паркан побудувати і лише після цього робити що заманеться, а вона заявила, що ми вільні самі побудувати паркан, якщо нам не подобається.

Так, паркан ми зі свого боку побудуємо, ну, а з боку вулиці хто встановить? Діти вже встигли побачити її і розповісти батькам. Думаємо в суд подавати, щоб вона встановила паркан або припинила свої провокаційні загоряння.

Я з 18 років працюю. До цього моменту я досягла багато. Заробляю чималі гроші. Нещодавно вийшла заміж. Моє життя нагадувало мені казку. У мене було все, що тільки можна було мріяти. Я розписувала своє життя на кілька років уперед. Наприклад, до тридцяти років я вже мала стати співвласником компанії, в якій працюю. Та й до цього часу в мене вже мала нapօдитися дитина.

Але коли у твоєму житті з’являтиметься ще одна людина, то рішення вже приймаються спільно, а не лише тобою. Чоловік наполягав на дитині. Казав, що нapօджувати о тридцять уже пізно. — Поки тобі 25, то думаю, варто закласти дитинку. Будемо молодими батьками, я завжди мріяв про сина – казав він мені. Свекруха постійно говорила про онуків, вони сильно тиснули на мене. — Поки що здорова, треба нapօджувати, потім у тебе можуть початися проблеми зі здоров’ям.

Або з’являться болячки при нapօдженні дитини. Я знаю, що говорю, як ніяк, акушеркою працювала кілька років. — говорила мені свекруха. Та я й сама нapօдити була не проти, тільки з роботи йти не хотіла. Я стільки всього зробила, щоб здобути посаду, на якій зараз працюю. Поговоривши з чоловіком, ми вирішили, що декрет піде він, а не я. Тому що я заробляю більше чоловіка вдвічі, та й якщо я піду в декрет, то нам доведеться важко з фінансами.

Коли дитину зробити вийшло, то я повідомила на роботі, що вагітна, але в декрет на три роки не піду. Начальник на мою заяву скептично відреагував, але повірив. Я таки з 18 років у цій фірмі працюю, причин не довіряти мені в них немає. Нapօдила я дитину рівно вчасно. Мені довелося два місяці відновлюватися, тому що дитина на світ з’явилася неприродним шляхом.

Коли я вже збиралася виходити на роботу, то чоловік приголомшив мене звісткою. – Я не вийду в декрет замість тебе. Не годиться, щоб чоловік сидів удома, а дружина горбатилася — сказав він мені. — Але ж ми про все домовилися. Ти не можеш так вчинити зі мною. – мало не плакала я. — Досить дурнем мучитися. У тебе тепер дитина є, будеш за нею наглядати, а про роботу забудь — залишила свою репліку свекруха. Я ненавиділа їх усіх серцем.

Чоловік обдурив мене. Я б не нapօдила дитину, якби знала, як вона зі мною вчинить. Мені довелося дзвонити начальству і вибачатися перед ними, тому що дитині не було на кого залишити. Начальник запропонував мені гарну ідею, найняти няню для дитини. Навіть грошей мені дав першого місяця. Чоловікові ця думка не сподобалася, він став загрожувати мені розлученням. Я тільки рада розлучитися з таким зрадником і ошуканцем, як він.

Романа я знала з самого дитинства, ми навчалися в одному класі, але стосунки в нас були лише дружні. Коли він навчався в старших класах, його батьки поїхали працювати закордон, а він жив з бабусею. В школі Роман навчався не дуже, потім пішов в армію, а після влаштувався водієм, розвозив продукти харчування по школах, дитячих садках, лікарнях, і в один дитячий будинок, який знаходився в сусідньому селищі.

Якось в черговий раз, коли він привіз продукти в той дитячий будинок, до нього підбіг маленький хлопчик восьми років. Він простягнув Роману десять гривень і жалібно попросив: – Дядьку, купіть мені будь ласка за ці гроші в місті ляльку, вона мені дуже потрібна, бо через тиждень у моєї сестрички буде день народження і я хочу їй зробити подарунок.

Роман не знав як себе повести. Прохання хлопчика його дуже розчулило, він хотів сказати, що не треба ніяких грошей, я й так куплю найкращу ляльку. Але Роман подумав, що так він занизить самооцінку хлопчика, який вважає себе старшим братом і має турбуватись про свою сестричку.

– Як тебе звати? – Запитав Роман у хлопчика. Спонсорський контент LIMELIGHT MEDIA Subtle Signs That Could Soon Become Bigger Health Problems LEARN MORE – Денис. – Впевнено сказав малий. – А сестричку твою як звати? – Знову запитав Роман. – Наталя. – Відповів хлопчик. Роман взяв десять гривень, які дав хлопчик і пообіцяв, що коли приїде наступного разу, то обов’язково привезе найкращу ляльку.

Всю дорогу, поки Роман їхав, цей хлопчик не виходив у нього з голови. Він такий маленький, а поводить себе як доросла людина, яка має певну відповідальність перед молодшою сестрою. Роман прямо гордився тим, що є такі турботливі діти. Доїхавши до першого ж магазину іграшок, Роман купив найкращу ляльку яка була в магазині, зрозуміло, що не за десять гривень, а за півтори тисячі гривень. Через три дні Роман знову поїхав на доставку продуктів.

Коли він під’їхав до дитячого будинку, Денис уже чекав його. – Привіт, Денисе, – привітався Роман. – Доброго дня, а ляльку Ви купили? – Запитав хлопчик. – Звісно, купив, тільки я ось думаю, день народження у Наталі через чотири дні, де ти будеш цю ляльку від неї ховати? – Запитав Роман. – Поки що не знаю.

– Хлопчик трохи замислився. Тоді Роман запропонував: – Давай ми з тобою домовимося так, через чотири дні, з самого ранку, я приїду до тебе і привезу подарунок для сестрички. Роман показав Денису ляльку яку купив і в хлопчика на очах з’явилися сльози радості, він посміхався і здавалося був самою щасливою дитиною в світі.

Як і домовились, через чотири дні Роман привіз подарунок, а на додачу купив великий торт, який з дозволу вихователів передав дітям. Пройшов майже рік. З тих пір у Романа з Денисом зав’язалась справжня чоловіча дружба. Кожного разу, коли Роман привозив продукти, Денис зустрічав свого друга, і щоразу намагався пригостити його то яблуком, то цукеркою. Роман в свою чергу також приїжджав не з пустими руками. Але якось, одного разу Дениса не було на місці.

Виявилося, що хлопчика переводять в іншу школу, а сестра Наталя залишається тут. За цей час Роман дуже прив’язався до дітей і вирішив кардинально змінити долю свою і Дениса з Наталею. Він, не довго думаючи, звернувся до керівництва дитячого будинку з проханням усиновити дітей. Ця процедура зайняла не мало часу. В Романа з матеріального боку було все дуже добре.

Заробітна плата у нього була вище середньої, батьки давно жили за кордоном і допомагали фінансово, будинок теж у нього був власний і великий. Але була одна проблема, у Романа не було дружини. На той момент він навіть ні з ким не зустрічався. І тоді Роману прийшла в голову ідея, з якою він звернувся до мене. Роман запросив мене на вечерю в кафе, де без зайвих слів запропонував вийти за нього заміж.

Чесно кажучи, я була збентежена. Але коли він пояснив ситуацію в якій опинився і що це так би мовити тимчасово, я трохи подумала і погодилась. Вже через три місяці діти жили в будинку Романа. Вони всі троє, були найщасливішими в світі. Я часто приходила до них в гості, допомагала по господарству і сама не помітила як прив’язалася до них всією душею.

Через тиждень я з речами стояла на порозі у Романа, він був не проти. З тих пір минуло шість років. У нас чудова й дружна сім’я. А згодом у нашій сім’ї народився наш спільний з Романом син, йому щойно виповнився рік. Для Дениса й Наталі ми тато й мама, так вони почали нас називати як тільки я переїхала до них. А та лялька, й досі в нас у будинку на самому почесному місці.