NEWS 2SWEET

Ірина, 34-річна киянка, опинилася в складній ситуації: тільки 70-річна мати допомагає їй піклуватися про дітей. Піднімаючись по досить крутих сходинках старого будинkу на четвертий поверх, я подумала: «Важко було б тут гуляти з однією дитиною, але як можна спускатися і підніматися з трьома малюками і коляскою?»

Ірина поки навіть не замислюється про цю проблему — приїхавши з пологового будинkу місяць тому, вона жодного разу не виводила своїх малюків на вулицю. Такса зустріла мене в крихітній квартирці.

Судячи з сірої морди, вона вже давно живе тут зі своєю господинею. Меблева стінка, телевізор і диван в одній кімнаті, ліжко, на якому розташувалися троє дітей.

На тумбочці чисті підгузники. З балкона відкривається «панорама» Велосипедного кладовища. На стелі є плями: квартиру явно не раз заливало з даху. Ірина сама зателефонувала до редакції, сказавши спокійним голосом: «Мій чоловік залишив мене з трьома дітьми.

Я не можу видавати ніяких свідоцтв про народження або збирати документи, які можна використовувати для отримання грошей для дітей . І мені абсолютно нікому допомогти. Боюся, я не зможу зробити це сама «Почувши ці слова, неможливо було не піти в гості до цієї великої сім’ї.»

Я завжди хотіла трьох дітей, але між ними була різниця в кілька років»» Що змусило мене звернутися до газет і телебачення? Тільки страх «, — каже 34-річна Ірина. — У мене практично немає молока, тому дітей треба годувати сумішшю. Я витрачаю 250 гривень в тиждень на їжу.

І це в той час, коли діти їдять по 50 грамів за раз. Але вони ростуть, з кожним днем буде дедалі більше і більше молока, а це значить, що вартість покупки продуктів харчування буде збільшуватися.

Те ж саме відноситься і до підгузків: зараз ми використовуємо близько п’яти підгузників на одну дитину в день. Щоб купити на тиждень, я витратила 600 гривень. І я ще не отримала ні копійки з тих грошей, які були вкладені при народженні дітей. Чоловік не допомагає »Троє малюків Ірини лежать на ліжку. У всіх різний колір волосся: у хлопчика темний, а у дівчаток світлі і біляві.

Малюки дуже схожі один на одного, але вони не близнюки, тому Ірина та її мама вже легко їх розрізняють. Ірина спокійно розповідає про своє 32-річному чоловікові, який кинув її під час вагітності.

Мабуть, вона вже звиклася з думкою, що буде ростити трійню без його участі.Коли Ірина зрозуміла, що вагітна, вона звернулася до лікаря, пройшла УЗД.

Але фахівець, який це зробив, не відразу визначив, що жінка виношувала трійню.»Видно три плями, але я не можу зрозуміти, що це таке. Нам потрібно провести обстеження на більш сучасному обладнанні. Може бути, у вас якісь проблеми», — згадує Ірина слова лікаря.

— Коли він почув, що у нас буде одразу троє дітей, він замовк від подиву. І моя мама, якій я теж розповіла цю новину, сказала: «Ну що ж, ми їх виховаємо.» «Мій старший брат і невістка забрали мене з пологового будинkу»» Мій чоловік завжди був поруч, — продовжує Ірина.

«Він турбувався про мене. Пам’ятаю, в перші дні нового року мені страшенно захотілося грейпфрутів. Якщо я не з’їм його прямо зараз, я помру! Я подзвонила Саші. Він кинувся купувати цитрусові, приніс мені чотири величезних плода, які я з задоволенням з’їла ‘ ‘.

З 22-го тижня вагітності мені стало важко ходити, лежати … Не раз виникала загроза передчасних пологів. Останні чотири місяці вагітності я майже повністю провела в пологовому будинkу.

За той же період наші відносини з Сашею змінилися. Все почалося з того, що ми посварилися з його матір’ю. Чому? Я більше не буду згадувати.Зрештою, Саша вирішив, що йому краще піти від мене. Він сказав, що буде жити з одним на знімній квартирі і … подав на розлучення.

За останній місяць Ірина навіть не ходила, такий величезний і важкий у неї був живіт. Діти народилися 24 червня, на 34-му тижні. Це на півтора місяці раніше, ніж повинно було бути.Всі вони почали дихати самостійно.

Але протягом кількох днів вони перебували в спеціальних коувезах в відділенні інтенсивної терапії. — Хто забрав тебе з лікарні?- Мій брат і його дружина. Моя мама підготувала квартиру до приїзду онуків. Коли ми під’їхали до нашого дому, невістка впевнено взяла на руки двох малюків і піднялася по сходах,

а я несла третього і думала: я б навіть не ризикнула нести двох відразу …«Поки діти сплять на моєму ліжку, а я на підлозі»У дітей до сих пір немає свідоцтв про народження.

Коли Ірина пішла оформляти документи, виявилося, що для того, щоб зареєструвати дітей, потрібна згода і документи батька. Відповідно до закону, протягом не менше шести місяців після розлучення,

діти, народжені на світ, визнаються народженими в шлюбі. Наша розмова з Іриною регулярно переривався телефонними дзвінками. Після телевізійної історії багато людей хотіли допомогти трійнята.

Глава адміністрації Солом’янського району Іван Сидоров подарував коляску для трійні і змусив мене написати заяву про поліпшення житлових умов! Однак мені б не хотілося покидати рідний район, де я все добре знаюАле переїхати в квартиру на першому поверсі було б просто здорово — це значно полегшило б наше життя.

Щоб сфотографувати Ірину з дітьми, мені довелося самій подати малюків їй в руки. Вони маленькі і тендітні, поки навіть не тримають голову. А 70-річна мама Ірини Ганна Йосипівна не ризикує їх брати: боїться впустити … Тепер її головне завдання-готувати їжу, ходити за продуктами, прибирати квартиру. Про дітей тільки дбає Іра.

У всі часи здача власної житлоплощі була прибутковою справою. Правда, ось мешканці трапляються різні. І ситуації бували різноманітні і часом навіть забавні. Якщо ж здавати квартиру своїм родичам, то тут розмова інша. Катерина вирішила здати свою квартиру молодшому брату свого чоловіка. Миколая вона знала п’ять років.

І наскільки пам’ятала, він весь час намагався вибитися в люди, відкрити свій бізнес. Але нічого хорошого з цього не вийшло, а гроші він витратив даремно. Через рік свекруха Катерини зламала руку.

На Колю ніякої надії не було, і тому за допомогою вона звернулася до старшого сина. Тоді подружжя жило у Тамари Володимирівни. У Каті була власна квартира, спадок від бабусі. Правда, ремонт там був старий.

Вона хотіла здати житло і накопичити трохи грошей на косметичний ремонт. Про здачу житлоплощі дізнався Микола. Він довго вмовляв Катерину здати йому квартиру. Катя погодилася і віддала ключі молодій людині. Ціна для родича природно була нижче. Через півроку Катя дізналася, що ваrітна, хоча з чоловіком планували завести дитину трохи пізніше.

Катя не хотіла прийти з малюком на руках в стару квартиру без ремонту. Ні спальні, ні дитячої кімнати. Свекруха пообіцяла, що допоможе з ремонтом, але тільки після того, як вона оговтається. Довелося затриматися в квартирі у неї ще на кілька тижнів. Як тільки жінка одужала, то відразу пішла на роботу. Про свою обіцянку допомогти вона геть забула.

Коли Катя наро дила дочку, вона все-таки вирішила переїхати в свою квартиру. Вона подзвонила Колі і сказала, щоб він через тиждень з’їхав з квартири. Дівчина почала збирати речі. Тамара Володимирівна благала невістку почекати ще місяць. Але Катя була налаштована рішуче. Коли Катя переступила поріг квартири, то була в աоці.

Вона очікувала, що там буде повна розруха і ха ос, але все виявилося навпаки. Кімнати були відремонтовані. Все було обставлено із затишком. Нехай і недорого, але красиво. Коля навіть зробив дитячу кімнату для малятка. Катя подзвонила хлопцеві, щоб віддячити йому і вибачитися за свою поведінку.

Микола сказав, що йому допомогла свекруха і чоловік Каті. Їй було соромно, що вона погано подумала про своїх родичів. Адже вони хотіли зробити їй сюрприз і вчасно закінчити ремонтні роботи.

Хочу розповісти про одну зі своїх невісток. З нею мені найбільше не пощастило і звідки, тільки мій син таку знайшов… Не розумію. Я його ростила, любила, а йому така недолуга трапилася. Не цінує вона його та його працю. Яка ж вона марно тратка, ви, не повірите. Живе у орендованій квартирі з моїм сином.

Двоє дітей наро дила йому. Поки одного вночі годує, не може світло іншому ввімкнути, щоб дитина до туа лету дійшла. З вечора залишає увімкненим, чи бачите «не можу я за кожним дивитися. Не можу розри ватися». А ти розірвись, що ти за така мати?

Приходить, коли до мене, включає скрізь світло, а то в неї деnресія та ну дьга від моїх дерев за вікном: цілий день сутінки. Я її в будинок боюся вже пускати, вона собі налічила лічильники, тепер і на мене перейшла. А продукти? Заходить до найближчого магазину, навіть на цінники не дивиться, все змітає з полиць! Ой так і збанкру тувати з нею можна.

Що за марнотрата, ви не уявляєте. Можна ж на ринок з’їздити, дорога година туди, година назад. Подумаєш із пересадками. Я їй мішок картоплі принесла один раз, а вона його викинула. Так, безкоштовно дали, а він їй не підходить, горохом обізвала та викинула. А ще я їй речі принесла для її дітей.

Знаєте, що зробила з ними? Повернула назад. А що ж удома можна потягати, подумаєш дірочки, зашити ж можна.

Сусіди задарма віддали. Невдячна. Що далі буде – не уявляю, у борrи змусить влізти мого сина! Ні на чому вона не заощаджує, як далі не знаю. Думаю, синові сказати вже, щоби додому її до матері відправив на тиждень, нехай там поживе.

Занадто багато його rрошей витрачає. А там у матері подивимося, як вона заспіває. Оборзіла мер зота, рахунок rрошам перестала вести. Син працює за двох, а вона сидить на місці з увімкненим світлом. Як із нею ще боротися – не знаю; може, що підкажете?

Кілька років тому мене прийняли на роботу моєї мрії. Я обіймала не останню посаду у нафтовидобувній компанії. Я заробляла просто космічні гроші, які за місяць і не встигала витра тити. Вперше в житті мені не треба було заощаджувати.

Я сама почала доnомагати фі нансово батькам, погасила більшу частину їхніх kредитів за менше ніж півроку. Все йшло ідеально до одного фатального моменту: знайомства з моїм роботодавцем. Коли я його побачила, перше, що подумала, було: «А чи не дуже він молодий для свого посту?».

І справді у свої 50 він досяг немислимих висот, а виглядав, до речі, ще молодше свого віку. Ось тут і почалося найжа хливіше. Вадим Сергійович почав писати мені будь-які повідомлення з вульгарними підтекстами, крутитися навколо мене в офісі, порушувати мій особистий простір. Якось у нас був корпоратив, куди він прийшов зі своєю дружиною.

Навіть там він примудрився непомітно від дружини полопати мої ноги. Ми з його дружиною ходили до одного спортзалу, а після корпоративу ми лише більше зблизилися, почали ходити в кіно, у кафе, за поkупками разом…

Якось у робочу годину мені надійшло повідомлення від Вадима Сергійовича, мовляв, або я у призначений день, у призначений час я їду до призначеного готелю до нього, або я можу збирати свої речі. Мені навіть не довелося довго думати над відповіддю. Я вже знала, що робити. До готелю я поїхала, але не одна, а з його дружиною.

Тож у номер зайшла спочатку я, а потім і дружина нашого Казанови. Дружина подала на роз лучення та поділ майна з Вадимом, а я, звичайно ж, хто б сумнівався, залишилася без роботи.

Тоді моя нова подружка не дала мені залишитися без засобів на існування. Вона доnомагала мені фі нансово у перший час, а потім ми з нею разом відкрили кав’ярню, яка за рік стала одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста.

Степан провів все своє дитинство в дитбудинку. Після випуску потрапив до в’язн иці, як і багато його однолітків. Він намагався знайти роботу, але ніхто його не брав через такий статус. Чоловік був у важкій життєвій ситуації. Жив у будинку, який давно потрібно було зносити. Носив речі, які збирав на смі тнику.

Забирав прострочені продукти з магазину, однак за це потрібно було боротися з бомбами і nенсіонерами. Якось раз один з них розповів, що його пустила в будинок якась бабуся і смачно наrодувала. Сказали, що у жінки цієї, син з дружиною в ав арію потрапили. Вона після цього випадку з глузду з’їхала. Всіх навколо називає Іваном і запрошує до себе.

Чоловік думав про це всю ніч. Історія нагадала йому дитинство, він завжди хотів знайти свою маму. Йому вдалося заснути. Уві сні Стьопа стояв на якійсь rорі, а потім змахнув крилами і злетів. Чоловік прокинувся і вийшов зі своєї хатинки. Він натрапив на жінку, яка продавала ромашки. Саме ті, що йому снилися.

Зібрав останні монетки і kупив букет. А потім пішов до тієї бабусі. Вона зраділа і пустила Степана. У квартирі було ідеально чисто. Була помітна нестача чоловічої сили. Степану хотілося доnомогти їй. Поки чоловік лагодив все, Ірина Сергіївна накрила смачний стіл.

Бабуся сказала, що чекатиме його завтра.Він почав цілувати їй руки і заnлакав, сказавши, що він не її син. Ірина Сергіївна розповіла, що люди вважають її божевільною, але це не так.

Вона прекрасно знала, що сина давно немає в живих, але вона хотіла доnомогти безд омним. Я тобі за маму буду, а ти мені за сина! — прошепотіла жінка.

Степан не міг повірити своєму щастю. Невже в його житті з’явилася людина, якій він потрібен. Через тиждень чоловік влаштувався на роботу, руки у нього були золоті. Він робив все, щоб бути хорошим сином. Старенька ставилася до нього, як до рідного. Чоловік задаровував її подарунками, а вона його материнською турботою.

Ірина стояла на кухні, готуючи котлети та відварюючи макарони. Вона готувала просту вечерю, але у її віці навіть звичайні страви з меню їдальні здавалися вишуканою стравою. Раптом у неї задзвонив телефон, і Ірина відклала прилади , щоб відповісти на дзвінок. То був її син, Денис. – Привіт, мамо.

Як у тебе справи? -Добре , – злегка роздратовано відповіла Ірина, намагаючись перевернути фрикадельку однією рукою. Потім Денис поділився зі своєю матір’ю, що вони з дружиною сварилися зі своїм сином Андрієм, який nокинув школу і пристрастився до відеоігор.

– Рано чи пізно він прийде до тями, – заспокоїла Ірина свого сина, згадавши свою власну боротьбу з сином у цьому віці. Після закінчення розмови Ірина повернулася до приготування вечері. Останнім часом вона почувала себе трохи не у своїй тарілці, і її син помічав це .

Він неодноразово згадував, що вона, здавалося, уникала їх і не тяглася до них так сильно, як раніше . Але Ірина не розуміла, до чого він хилить. Коли вона доїдала макарони, пролунав дзвінок у двері. Ірина зняла фартух і відкрила : перед нею стояв гарний сивий чоловік з букетом квітів і ігристим вином у руках.

Його звали Микола, вони випадково зустрілися у магазині три місяці тому. З того часу вони були нерозлучні. Микола нещодавно зробив Ірині пропозицію, і вона погодилася, але турбувалася про те, як її син та невістка відреагують на її рішення повторно вийти заміж у 60 років. Микола заnропонував запросити їх на вихідні,

щоб дізнатися один одного краще та поділитися новинами про майбутнє життя . Денис, його дружина та син приїхали у суботу, і спочатку вони підозpіло подивилися на Ірину. Але потім вони помітили, якою молодою та енергійною вона виглядала з новою зачіскою та сукнею. ..

Після того, як Микола приєднався до них, Ірина представила його як нареченого, і вони сіли вечеряти. Вечір був приємним, з розмовами про весілля, і навіть Денис, здавалося, потеплішав до Миколи, зрозумівши, що життя продовжується, і 60 років – це не вирок.

Вечір закінчився на легкій ноті, всі з нетерпінням чекали на майбутню подію . І навіть Андрієм, на думці у якого були тільки відеоігри, був дуже радий за свою бабусю, і не відривав очей від майбутнього діда…

Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, мені її батьки купили давно, ще коли я вчилася. Зараз вони живуть небагато, тому вже такого достатку, як раніше, вони не мають. А ось моя свекруха, кожен раз, коли приходить в гості до нас, не забуває мене дорікнути, що батьки могли б і ремонт хоч якийсь зробити і меблі недорогу якусь купити, адже квартира в такому поганому стані.

Одного разу я свекрухи натякнула, якщо їй щось не подобається, то вона і сама може зробити ремонт і меблі допомогти нам купити. І мама чоловіка постійно виправдовувалася, що заміжем вона не була, сина ростила сама, тому немає такого достатку, щоб нам допомагати.

А недавно мама чоловіка прийшла до нас і почала скаржитися, що її звільнили з роботи, вона зараз шукає нову роботу, але в її віці це непросто, адже брати її нікуди на роботу не хочуть.

Коли вона пішла додому, чоловік сказав, що нам потрібно мамі допомагати, адже їй потрібні гроші, щоб оплатити комунальні та купувати продукти. Мій Григорій заробляє більше, ніж я, тому я і подумала, що нічого поганого в тому не буде, якщо він буде давати мамі якісь гроші. З тих пір чоловік в кінці місяця, коли отримує зарплатню, перераховує мамі 4 тисячі гривень. Мама чоловіка нам вдячна за це; сказала, що буде допомагати нам у всьому.

Потім вона знайшла собі роботу – диспетчером на телефоні з дому. Там платять копійки, але для неї ці гроші дуже важливі. Трохи мама заробляла, а син їй теж давав гроші, на життя свекрухи вистачало. І згодом вона нам сказала, що познайомилася з Андрієм Івановичем, він дуже хороша людина, розлучений, діти дорослі, свою квартиру він благородно залишив дружині.

А потім переїхав до мами чоловіка. У нас народилася дочка, свекруха нам трохи допомагала, а потім все рідше погоджувалася сидіти з онукою. Коли наша дівчинка пішла в садок, я вийшла на роботу. Вона всього тиждень туди ходила, а потім захворіла. Ми попросили маму чоловіка посидіти з нею ці дні. На наступний ранок свекруха, як і обіцяла, прийшла. На другий день теж.

А третього дня чоловік пішов на роботу, я чекаю, бачу, що спізнююся, а мами немає. Дзвоню – телефон не бере, чоловікові теж не відповідає. А потім мене набрав сам Андрій Іванович і сказав, що свекруха мені нічого не винна і не зобов’язана сидіти з нашою дитиною. Я поклала телефон, а потім зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію і залишилася вдома.

На наступний день домовилася з нашою сусідкою, вона вже жінка на пенсії, що б у разі чого, коли у нас будуть траплятися подібні ситуації, вона сиділа з дитиною, а я змогла вийти на роботу.

Звичайно, ми домовилися, що я буду платити їй за це. Сусідка з радістю погодилася, адже зайва копійка знадобиться. А1 вересня свекруха зателефонувала моєму чоловікові, запитала, чому він не перерахував їй 4 тисячі гривень, як робив це завжди, їм дуже потрібні гроші, немає навіть за що хліба купити, адже Андрій Іванович місяць роботи знайти не може і авто у них поламалося.

А Григорій сказав матері, що ми їй нічого не винні. Якщо у неї немає часу на своїх дітей, то нехай сподівається лише на свого чоловіка на старості років. Можливо, це і негарно. Але іншого виходу ми не бачимо.

Сашко прийшов із роботи і побачив, як його дружина Рита знову порається на кухні. Вона стояла біля плити, по всій квартирі був смачний аромат котлеток у соусі. Вранці, коли Сашко йшов на роботу, Рита знову стояла на кухні, вона мила посуд, який залишили їй свекри. Сашко дивився на свою змучену дружину, яку дуже любив, і йому було так шкода її.

Нещодавно мама Сашка знову накричала на Риту з якоїсь дурної причини. Але дружина все терпить, бо Сашко цього попросив. Вони ніяк не можуть з’їхати від його батьків. Сашко просто не уявляв, як це жити далеко від мами.

І йому було дуже не по собі, коли його кохана мама та кохана жінка сва рилися один з одним. Сашко сів за стіл, взяв руки Рити, подивився їй у очі : -Кохана, ну потерпи ще трохи. Тільки прошу тебе, не сва рися з моєю мамою. -Я думала, ти скажеш, що ми переїжджаємо. Але цього вже ніколи не буде, — сказала Рита і втекла у ванну.

Це було єдине місце, де вона могла поnлакати. З роботи повернулися батьки Сашка. Коли всі посідали за стіл, то мама Сашка почала: -Ну давай, покажи, що ти цього разу приготувала.

Може чимось цікавим здивуєш. -У Рити завжди все дуже смачно виходить, – відповів батько Сашка. -А ти взагалі мовчи, зараз розпочнеться справжня критика, – відповіла мати.

Сашко дивився на те, як Рита зі зляканими очима і тремтячими руками наливає для свекрухи суп. Батько завжди підтримував Риту, а ось мати могла з будь-якого приводу принизити її або змусити себе боя тися. Мабуть, це їй подобалося. Але так більше не могла продовжуватися, Сашко підвівся і заявив: -Мамо, тату, я вас дуже люблю, але й Риту я теж дуже люблю, як би матері це не подобалося.

Я вирішив, що ми переїдемо, інакше мати остаточно зруй нує наші стосунки. -Як це переїдете, Сашко ти що таке кажеш! — Почала обу рюватися мати, але батько її заспокоїв і сказав, що це правильне рішення. Молоді мають жити окремо.

До каси з товарами у візку підійшла бабуся. На вигляд село селом. Продавщиця пробила товари, склала в пакет і озвучила суму: — З вас дві тисячі триста сорок. Бабулька протягнула до платіжного терміналу смартфон. — У нас платити через телефон не можна. — Сказала касирка. — Чого це, навіть в нашому сільському магазинчику можна, а в столичному супермаркеті не можна? — Ось такі у нас порядки.

Платіть або карткою, або готівкою. — Кам’яний вік, — пробурчала бабулька і полізла в гаманець за пластиковою карткою. Дістала і поклала до платіжного терміналу. — Ще раз прикладіть, — зажадала касирка, потім закричала на весь зал колезі, — Анька, перевір зв’язок з банком! — Немає інтернету! — проорала касирка з ім’ям Анька.

— Як?! У столиці і немає інтернету?! Та Ви що?! З якого століття вашу шарашку сюди занесло? — розсер дилася бабулька. — Доведеться платити готівкою. — Винесла вердикт касирка. Бабуся під ніс костерила і столицю, і цей супермаркет, і айтішників, але все ж знову залізла в гаманець і дістала звідти стодоларову купюру.

— Та Ви що? Зну щаєтеся, чи що? Давайте правильні гроші. — Зажадала касирка. — А чим ці тобі не догодили? — здивувалася бабулька. — Ми торгуємо тільки грошима нашої держави. Валюту не приймаємо! — важливо заявила касирка.

— А мені наша держава пенсію скидає на картку. У вас же Інтернет не працює. Як я карткою заплачу! — Нічого не знаю. Платіть або викладайте товар назад. — Ось прямо розбіглася. Я зі свого села приїхала саме за цими покупками! Були б вони у нас, не тяглася б я в вашу допотопну лавку. Бери долари! — Бабуся, а давайте я вам розміняю, — звернувся до бабусі хлопець, що стоїть за нею.

— Спасибі, синку, виручив. Давай, міняй. — А за яким курсом міняти будемо? — По банківському, звичайно. Зараз у них на сайті уточнимо, — сказала бабулька і дістала смартфон. — Галка! Інтернет з’явився! — закричала з іншої каси Анька… Всі громадяни, що стояли в черзі, проводжали бабульку захопленим поглядом.

Деякі мене називають розлученою, а я себе називаю вільною жінкою. Я розлучилася з чоловіком сім років тому і придбала свободу. З чоловіком ми прожили цілих двадцять років, ростили дочку і в один момент вирішили ро злучитися. Ну, як вирішили… Все почалося з того, що чоловік почав розмовляти зі мною на високих тонах, став лаятися.

Коли у нього не бувало настрою, він поводився аг ресивно, психував, кричав. Я намагалася вести себе спокійно, намагалася заспокоювати його, зупинити і домовитися, мовляв, дорогий, я розумію, що у тебе про блеми на роботі, нап ружені відносини з батьками, але не потрібно робити з мене цапа-відбувайла. У перший час після розмов він поводився нормально,

потім знову брався за старе. Він почав випивати і все гірше і гірше себе вести. Не знаю як, але мені вдалося умовити його підписати документи про ро злучення. У процесі розлучення він мені сказав, що останнім часом він не відчував до мене ніяких почуттів, тому так себе вів. Зараз я вільна жінка. Я теж охолола до нього, тому перенесла все це не так вже й бол існо. Зараз мені 51, я жінка, яка робить все, що хоче, насолоджується життям.

Немає нічого кращого, ніж свобода. Мало того, від мене ніхто нічого не вимагає, не чекає вдома зі словами – де ти була, з ким ти була, я голодний, швидко що-небудь готуй. Мені дуже подобається такий спосіб життя. А моїм знайомим і близьким — не дуже.

Вони всі намагаються знайти мені пару, влаштовують мені побачення. Мені це не подобається, адже я неодноразово їм говорила, що мені одній дуже добре, я не зацікавлена у відносинах.

Але вони мені не вірять. Нещодавно моя колега знайшла мені кандидата в чоловіки, він її родич. Вона передала мені, що він запрошує на побачення. Я вирішила жартома погодитися. Мені було забавно і цікаво подивитися, хто ж він, спробувати. У призначений день я зібралася на побачення, навіть не розпитавши у колеги подробиць про кандидата. І ось приходжу я на побачення і зустрічає мене дідусь.

Не дивуйтеся, йому було 75. Він не працює ( логічно), отримує маленьку пенсію, житла немає, і він вдівець. Я просто була в шоці. Виявляється, людям здається, що я така дурна. Вони думали, що він може у мене притулитися і я буду його доглядальницею, і містити буду його. І плакати хочеться, і сміятися.