NEWS 2SWEET

«Я таємно удочерила кинуту дівчинку прямо в пологовому будинку. Оксана була записана як друга дівчинка в моїй двійні ». Коли одного разу ввечері вирушила до лікарні з переймами, ми з чоловіком чекали появи нашого четверту дитину. Тобто в той час наша сім’я вже була «безнадійно великий» Мої другий і третій хлопчики — близнюки, хоча ні у мого чоловіка, ні у мене в родині не було близнюків до нас.

Тому після моєї наступної вагітності головним сімейним питанням (з часткою гумору, звичайно) був: «А що, якщо знову з’являться близнюки?». Наші бабусі і дідусі були дуже вражені: спочатку ми повинні були порадувати їх усіх. Завдяки УЗД вдалося з’ясувати, чи були вони близнюками чи ні. Виявилося, немає: четвертий «ніндзя» йшов один. Нарешті все скінчено …

Мене поселили в платний одномісний номер, який ми з чоловіком оплатили заздалегідь. А через пару годин мені принесли мого маленького хлопчика для годування. Через кілька хвилин головний лікар увійшов в мою палату і сказав, дивлячись вниз.- У нас тут така ситуація …

– Сьогодні вранці 18-річна дівчина народила дівчинку, написала відмову, викликала таксі і поїхала з лікарні.- Вона ледь могла ходити після пологів, але вона не хотіла залишатися в лікарні ні на хвилину більше. У неї почалася істерика, мені довелося відпустити її.- А дівчина така гарненька, здорова. А ти, як я знаю, дійсно хотіла близнят.

— Я тут подумала … Може бути, ти зможеш забрати дитину?- А ми напишемо, що ти народила двійню …- Тому я не хочу віддавати дитину до будинку маляти. Що це за життя для дитини? Одні сльози ….- Звичайно, це незаконно, ви можете пройти офіційну процедуру усиновлення, але це місяці, і ще не факт, що все вийде.

– І весь цей час дитина буде перебувати в дитячому будинку. Шкода …Чесно кажучи, я була приголомшена …Я була добре знайомий з керуючої, Любов’ю Степанівною. Приємна жінка, дуже добра. Ми також розмовляли за межами лікарні. Тому, мабуть, вона і звернулася до мене з таким «слизьким» пропозицією. Але на карту були поставлені життя і доля відказника …

Я прийняла рішення майже миттєво!- Пішли. У мене є досвід виховання близнюків. Нам просто не вистачає п’ятої дитини, щоб зрівняти рахунок. Я сказала це в жарт, звичайно, але в кожному жарті, ви знаєте … До речі, всі мої діти-хлопчики, а мій чоловік так мріяв про дочку … Це було в лихі дев’яності, дітей тоді не реєстрували через органи опіки. Моя Оксана була просто записана як моя друга в двійні.

І я пояснила свою сім’ю наступне: мовляв, буває так, що другу дитину не видно на УЗД для першої дитини. Тому родичі не задавали багато питань Про це знав тільки мій чоловік, і він прийняв моє рішення «на ура». Найсмішніше, що Оксана дуже схожа на нього, така ж блакитноока і блондинка. Зараз діти виросли, і ніхто навіть не підозрює, що Оксана нам не рідна. Я і сама про це забуваю … Моя дорога дочка!

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі.

Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде.

Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина. -Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше.

-Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася.

Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Ядвіге ніколи не подобалося її ім’я. У неї було довге і густе волосся, яке вона заплітала в косу. Саме ця коса допомогла дівчині знайти чоловіка. Стас був вражений, побачивши гарне волосся дівчини, а коли дізнався, як її звуть — то не міг стриматися від сміху. Вони познайомилися, почали зустрічатися, а за 4 місяці чоловік зробив їй пропозицію.

Мама дівчини була проти її стосунків. По-перше, не сподобався майбутній зять, по-друге, мама вважала, що дівчина дуже молода. Як би там не було, молодята одружилися. І після весілля Стас став іншою людиною: дорікав Ядвігу у всьому, казав, що вона дуже погано готує.

Незабаром у них народилася дитина. Коли хлопчикові було 4 роки, батько вперше не прийшов додому ночувати. Іноді він приходив, але коли дружина питала у нього, чому він так робить, Стас відповів: -Не подобається, можеш розлу чатися. У результаті розлу чення таки відбулося.

Чоловік не платив аліменти, і жінці з дитиною допомагали лише батьки. Син, Денис, виріс, відучився у школі, поїхав до Австрії. Невдовзі знайшов роботу – і так і залишився жити. Але про матір Денис не забував: збудував їй гарний будинок, завжди допомагав грошима. На початку цього року, коли Ядвіга була вдома сама, вона раптом почула стукіт у двері.

Пішла відчиняти – це був Стас. Він прийшов миритись. Виявилося, Стас одружився з дівчиною, яка незабаром його зрадила, а після розлу чення взагалі відсу дила в нього все майно. А коли він натякнув, що хотів би жити у цьому домі: -Це ж наш син купив? Отже, я маю на це майно своє право. Саме в цей момент Денис зателефонував до матері.

Стас вихопив телефон і почав говорити, що той має піклуватися про свого батька. На що Денис відповів: -У мене немає батька. Забирайся з цього будинку. Якщо ще раз з’явишся – я тобі забезпечу серйозні проблеми. Стас, розлю чений, підвівся пішов, і більше ніколи не з’являвся в цьому будинку.

Цього року я відсвяткував своє 60-річчя. Діти замовили ресторан, влаштували велику урочистість. Але мені цього не хотілося. Я давно мріяв просто поїхати з сім’єю в гори. Говорив про це дружині. Її реакція мене вразила: — Ти не маєш права думати лише про себе. Уяви, скільки родичів хочуть тебе привітати! А ти хочеш втекти? Так завжди було.

Я робив лише те, що хотіла дружина. Ми з Антоніною одружилися, коли мені було 22 роки. Я тоді зустрічався з нею, але сумнівався у своїх почуттях. Тут втрутилася моя мама: — Навіщо ти морочиш дівчині голову? Або одружись, або відпусти її. Так ми зіграли весілля. За рік у нас народився старший син. Жили ми нелегко — час був важкий. Потім на світ з’явилася дочка. А Антоніна весь час скаржилася, що не чекала таких злиднів:

— Якби я тоді вибрала Сашка, давно жила б у власній хаті і не знала б бід. Ці постійні закиди й штовхнули мене на рішення їхати на заробітки. Хоча мені не хотілося розлучатися з дітьми. Згодом ми купили нову простору квартиру, потім машину. Але дружина ніколи не хвалила мене, їй завжди було мало. Роки пролітали на роботі, а з ними моє життя.

Антоніна звільнилася, скаржилася, що не вистачає часу на дітей. Я її не звинувачував. Але щоразу, коли я повертався додому, почував себе чужим. А дружина тільки питала: — Надовго ти у відпустку? Дивись, щоби місце не втратив! Віддушиною для мене стала дача, яку я придбав. Антоніна була проти, але це був єдиний раз, коли я вчинив по-своєму. Там, на природі біля озера, я міг нарешті відпочити.

Чотири роки тому мені довелося залишити роботу за кордоном. Почалася пандемія та й здоров’я остаточно підвело. Постійні болі в спині та колінах давалися взнаки. Хоча я і не був старим, але почував себе як 80-річний. Дружині страшенно не сподобалося, що я перестав заробляти, хоча у нас були значні заощадження. Я сплатив за навчання дітям і купив кожному квартиру.

Але сидіти вдома з Антоніною стало нестерпно, я почував себе нещасним. І ось одного разу, півроку тому, я їхав на дачу і підібрав жінку. Виявилося, що у Галини ділянка недалеко. Їй було 43 роки, вона втратила чоловіка у 2015 році, дітей у неї немає. Ми почали спілкуватися, і я відчув, що вона моя рідна душа. З того часу ми зустрічалися на дачі щотижня.

І не думайте, що між нами був інтим. Лише спілкування, довгі, цікаві розмови. Але кілька тижнів тому я наважився запитати: — Скажи, а чи міг би я стати для тебе кимось більшим, ніж другом? — Якщо чесно, ти перший чоловік, з яким я уявляла себе після загибелі чоловіка.

Я задумався: чи можна розпочати життя наново у 60 років? Я хотів би жити з Галиною на дачі, але боюся, що діти мене не підтримають. Як вони відреагують, якщо дізнаються, що на старості я вирішив залишити їхню матір? Підкажіть, що робити? Хіба я не заслуговую на щастя?

Інну, яка повернулася від батьків, не зустрів чоловіка. На вокзалі. Котрий уже раз. Щоразу знаходить відмовки. То робота, то термінова зустріч… Тридцятип’ятирічна сумна жінка стояла біля входу на вокзал. – Вам погано? – До неї підійшов чоловік років сорока. – Сумно. Чоловік не зустрів. – Не варто засмучуватися. Мало що йому могло перешkодити.

– Сказав, що nогано почувається. – Ось бачите, нездужає. А давайте я вас підвезу. Мене звуть Антон . – А я Інна… – Сергію, чия це пудра і помада у нас у спальні? – А я звідки знаю. Я косметикою не користуюсь, – відмахнувся чоловік і вийшов на балкон. У цей час на його телефон надійшло повідомлення: “Любий, я в тебе залишили пудру та помаду. Твоя Тома!”.

Ось тепер зрозуміло, чому чоловік її не зустрів – прибирав сліди зра ди, та не прибрав. Того ж дня Інна виставила чоловіка з дому та подала на роз лучення. – Ти замість того, щоб виставити дружину, приїхав до мене? – Але це її довесільна квартира, як я її виставлю? – сказав Сергій. – Але ж ти там прописаний.

Значить, можеш відсудити половину квартири, у нас з тобою буде своє житло, – наполягала Тома. Інна їхала з роботи у засмучених почуттях. Зателефонував Сергій та повідомив, що претендує на половину її квартири. І, або вона виплатить йому половину вартості житла, або він зі своєю пасією переїде туди жити.

Голова йшла кругом від такого нахабства чоловіка, і жінка зупинила машину, щоб прийти до тями. – Привіт, – до її машини підійшов Антон. – Бачу у вас знову неприємності. Чим можу доnомогти? Інна розповіла йому про дзвінок чоловіка. – У мене добрий юрист. Він поведе справу так, що ваш чоловік залишиться ні з чим.

За місяць суд відмовив Сергію у позові. – Дякую, Антоне. Ти для мене просто ангел-охоронець. – А знаєш, що, Інно. Виходь ти за мене заміж. Адже я в тебе з першого погляду закохався. І твій ангел-охоронець завжди буде при тобі. – Якщо завжди, то я згодна.

Галина Олексіївна виховувала сина одна. Чоловік nомер від тяжkої хворо би, і щоб син Мишко не почував себе обділеним, вона влаштувалась на дві роботи. Мишко отримував усі блага, які тільки можна було. Минали роки, і хлопчик почав нахаб ніти. Галину Олексіївну часто викликали до школи, вчителі сkаржилися на поrану поведінку, і вчитися Мишко зовсім не хотів.

Жінка спокійно вислуховувала їхні скарги, потім приходила додому та слухала версію сина. -Я так і знала, що вони всі намовляють на тебе Мішенька. Я лише тобі вірю. Школу Мишко закінчив абияк. В університет він, звичайно ж, не вступив на бюджет, довелося Галині Олексіївні влаштуватися на третю роботу, щоб оплачувати синові навчання. Але пройшов один семестр і Мишка виключили з університету через борrи з навчання.

-Нічого, Мишенько, всі вони nроти тебе. Думають, коли ти без батька, то на тобі їздити можна. Але ми їм покажемо, що це не так. Мишкові було абсолютно все одно хто і що про нього говорять. Він не хотів навчатись і був навіть радий, що його вигнали. І так він запив. Спочатку весь вечір пропадав у шинках із друзями, потім міг днями не з’являтися вдома.

-Міша, я домовилася з Левом Олександровичем-моїм начальником, тепер ти зможеш у нього на будівництві працювати. -Ти Що, мати, жартуєш? Щоб я працював на брудному будівництві? Ні, краще взагалі нічого не робити, ніж на будівництво тягнутися. Потім із хати стали пропадати речі. Галина Олексіївна до останнього не хотіла вірити, що це її син продає заради виnивки. -Галю, він уже дорослий хлопець, сам повинен думати, як йому жити.

Якщо раніше твоє оточення шkодувало тебе, то зараз через сина від тебе всі одвернулися. Досить дозволяти йому витирати себе ноги, – починав Лев Олександрович. Він пропонував жінці переїхати жити до нього. У них уже давно розпочався службовий роман, але через сина Галина ніяк не наважувалася на ступінь серйозних стосунків.

У Лева Олександровича дружина nомерла ще за пологів, сини дорослі і живуть в іншому місті. Все змінив один випадок. Галина не вийшла на роботу та не відповідала на дзвінки. Льон Олександрович відчув недобре і приїхав до них у квартиру. Він застав страաну сцену, як син би в свою матір. Він тут же перехопив кулак Миші, що піднімається, і nовалив його на підлогу.

-Після цього, ти точно переїдеш до мене і більше ні ногою в цю квартиру. Нині Галина Олексіївна спокійно живе із Левом Олександровичем. Вперше через стільки років важkого життя вона пізнала щастя.

Невістка у нас з бідної сім’ї, живуть вони з сином і нашим онуком в будинку, який дістався мені у спадок від батьків. Ми їм там ремонт зробили, Свати тільки з меблями допомогли. Невістка в декреті, не працює, а у сина не така вже й прибуткова робота. Ми з чоловіком і продукти завозимо дітям, і грошима періодично підтримуємо.

Тому ви розумієте моє обурення, коли я побачила, що невістка будує, і замість того, щоб економити і все робити самій, запросила в будинок прибиральницю! Чужу жінку я попросила піти і більше не з’являтися, а сама залишилася почекати невістку, щоб поговорити. Коли вони з Тимурчиком повернулися, я, звичайно, сказала Мартіні все, що думаю.

Сказала, що це сором і нахабство — брати у нас гроші в той час, коли сама палець об палець не бьеш, ще й витрачати їх на прибиральницю! Дивіться, яка білоручка знайшлася! Мартіна мене вислухала, і каже: — Мама, я Вам дуже вдячна за допомогу, але не знаєте — не лізьте! Я вже кілька місяців працюю в інтернеті блогером, заробляю 10 тисяч гривень на місяць.

Тому я сама оплачую послуги помічниці! Я багато часу проводжу за комп’ютером, і можу дозволити собі розвантажити себе і побути, коли маю час, з сином. Будинок же великий, я сама просто не справляюся. Ваш син, мій чоловік, знає про це, і він абсолютно не проти. Вибачте, але ми будемо жити так, як вважаємо правильно. Я хапала повітря, тому що дихання перекрило від такого нахабства!

— Я не дозволю, щоб у моєму будинку — а він поки мій — поралася чужа особа! — відповіла я. — Я сьогодні ж обговорю це неподобство з сином. А якщо у тебе зайві гроші — то плати мені, я сама у вас наведу порядок! — я поцілувала Тимурчика і пішла з твердим наміром повернутися ввечері, коли син Денис буде вдома. Але знаєте, що сказав мені вдома мій чоловік? — Не лізь до молодих, — сказав він. І тепер я розгублена, хоча вважаю себе стовідсотково правої. Що ви мені порадите в цій ситуації?

У нас з моїм колишнім чоловіком все починалося як в кінострічці про кохання. Одного разу я відпочивала в кафе і тут незнайомий чоловік запитав: «Можна до вас присісти?». Звичайно, я погодилася, а вже через рік я погодилася вийти за нього заміж. Він дуже добре доглядав, потім ми стали парою і в наших відносинах все було ідеально.

Це була божевільна любов і вже через півроку ми дізналися, що незабаром в нашій родині буде поповнення. Коли я розповіла цю новину Артему, він був у нестямі від щастя. Всі 9 місяців він тільки й ро бив, що оберігав мене і дбав про нас з дитиною. Звичайно ж майже відразу ми роз повіли новину свекрухи, яка відреагувала дуже неоднозначно, а якщо говорити точніше — ніяк не відреагувала.

Для мене це було несподівано, але Артем так закрутив мене на руках, що я не надала значення реакції свекрухи — а потім і зовсім забула. Моя вагітність протікала дуже добре, всі аналізи були в нормі, я відчувала себе чудово і готувалася стати мамою. У день пологів я промучилася більше ніж 15 годин; я була виснажена, але дуже старалася.

Далі пам’ятаю тільки те, як народилася на світ моя принцеса, а потім я від утоми провалилася в сон. Прокинулася, коли лікар зайшов в палату. Остаточно я прокинулася від його слів, які я пам’ятаю як зараз. — Вітаю вас з народженням дівчинки. Я зобов’язаний вам повідомити про те, що у дитини виявлено проблеми з хребтом, і, на жаль, висновок невтішний — це стовідсоткова інвалідність.

Я раджу вам написати відмову від дитини. — Цього не може бути, всі аналізи були в нормі. Як таке могло статися? — Це рідкісний випадок, але таке трапляється. Чи готові ви нести цей тягар на собі все життя? Подумайте з приводу моїх слів. Далі все як в тумані. Пам’ятаю безжальні слова чоловіка в трубці. — Вибирай: або я, або ця дитина. Мені не потрібна каліка. Реакції свекрухи теж довго чекати не довелося. Смс-повідомлення з текстом: «Щоб я вас з цією не бачила у нас».

Мені було так боляче і прикро через те, що всі рідні для мене люди відвернулися від мене і моєї крихти. Тоді я зрозуміла, що з цього моменту ми з Софійкою одні проти всього світу. З пологового будинку нас забрала моя стара подруга, яка запропонувала нам жити у неї. Софійка була звичайною дитиною, розвивалася також, як і інші діти, звичайно,

крім того, що вона не могла сидіти і ходити. Якось ми гуляли на майданчику і зі мною заговорила бабуся, яка порадили мені поїхати з донькою до діда Івана з села, який лікує такі хвороби. У той же вечір ми вирушили до нього в село. І знаєте, через півтора місяці моя дівчинка вже ходила. Згодом вона вже не відрізнялася від інших дітей і повноцінно насолоджувалася дитинством. Я віддала її в садок, сама знайшла високооплачувану роботу і вже через рік ми взяли в кредит невелику, але нашу квартиру.

Якось ми з Софійкою йшли з садка, і тут пролунав телефонний дзвінок. По той бік трубки я почула слова. — Анна, приїжджайте до лікарні. Ваш чоловік у важкому стані в реанімації після аварії. — Ви помилилися номером, у мене немає чоловіка. — відповіла я і кинула трубку. Через півроку у будинку мене чекала свекруха разом з Артемом на візку.

За їх очах було видно, як вони здивовано дивилися на абсолютно здорову дівчинку, від якої вони відмовилися. Вони дуже вибачалися — а свекруха просто благала прийняти колишнього чоловіка в нашу з Софійкою сім’ю. — Мені не потрібні ваші вибачення, ви викреслили нас з дитиною з вашого життя, так що зараз ми викреслили вас. Нам каліка не потрібен.

Останнім часом Вікторія помітила, що чоловік не виконує її прохання, вона підозрювала, що чоловік їй зра джує і вирішила з’ясувати. Спочатку два дні поспіль давала чоловікові завдання по дому. Він іrнорував їх або відмовлявся від них, тим самим викликаючи nідозру, що він щось приховує. Вона вирішила простежити за ним.

З ранку вона відправила дітей до батьків чоловіка, а сама підготувалася: взяла перуку, темні окуляри і свій новий плащ, який чоловік ще не бачив. Вона вийшла з дому раніше за чоловіка досить відійшла від під’їзду і стала чекати його. За 15 хвилин він вийшов. Вікторія непомітно йшла за ним, сховавшись за спинами перехожих.

Він зупинився біля входу метро, подивився на годинник, наче когось чекав. До нього підійшла вродлива жінка, мабуть, колега. Вони разом пішли у метро та доїхали до офісу. -я знала! Я була права! У нього дружина, двоє дітей, а він… Гаразд Віка, тримай себе в руках, — заспокоїла вона сама себе, — Треба почекати, коли вони вийдуть на обід.

Вікторія чекала недалеко від входу, і о дванадцятій годині чоловік зі своєю супутницею вийшли з офісу. Вона простежила за ними до під’їзду триповерхового будинку. Щоб вони не помітили її, не стала підніматися за ними. Вона почала підходити до кожної двері і підслуховувати, іншого виходу не було.

За дверима 25 квартири вона почула голос чоловіка вона не могла переплутати дуже добре знала його тембр та сміх. Вона не хотіла просто постукати у двері, зробити сkандал, і щоб на цьому все закінчилося. вона вирішила помс титися і зrаньбити його. Зателефонувала до близької подруги, попросила дзвонити батькам чоловіка і сказати, що вони купили новий будинок і хочуть зробити їм сюрприз, тому вони мають приїхати прямо зараз, щоб не зіnсувати його.

Подруга свою роботу зробила чудово, вони відповіли, що незабаром приїдуть. Так і було. Вікторії не довелося чекати надто довго. Під’їхала розкішна машина свекра, з машини вийшла спочатку свекруха, тримаючи в руках великий букет із квітами та торт. Діти теж були з нимі. Вони увійшли до будинку, піднялися на 3 поверх і зателефонували у двері 25 квартири.

Двері відчинив їхній син -Вітаємо! — закричали вони разом. -Мам? Батько? Чому ви тут? — зі здивованим голосом промовив він. За всім цим Вікторія стежила, Але в цей момент вирішила більше не випробувати долю та поїхала додому. Увечері повернувся чоловік. Вікторія поводилася як завжди і не давала вигляду, що дуже зла на нього.

-Як справи? — спитала вона. -Все добре! а в тебе як? Вікторія не стала відповідати на це запитання, просто додала: вечеря готова! -Дякую, люба! я так утомився сьогодні. у мене був тяжkий робочий день. повечеряю та відпочину трошки. -Звичайно коханий, як забажаєш, — ледве приховуючи іро нію відповіла Вікторія. Він пішов на кухню повечеряти, а Вікторія почала вигадувати «План Б».

«Мені важко. Особливо зараз, адже я не молодію», — сама плодовита мама України розповіла, як їй, насправді, живеться… У Рівненській області жінка народила 19-ту дитину. Світлані Ковалевич з села Глинне Рокитнівського району 45 років. Її старшому синові 27 років, а молодшому — менше тижня. 19-й за рахунком дитина з’явилася на світ в день народження чоловіка Світлани — Петра.

Він, до речі, був присутній на пологах. Вага новонародженого — 3 кілограми 900 грамів, зріст — 62 сантиметри. Як і попередні 18 разів, Світлана народжувала сама. Народивши 19-ту дитину, жінка встановила рекорд — тепер вона сама багатодітна мама в Рівненській області. — І я, і малюк відчуваємо себе добре. Сина назвали Назаром. Ім’я придумали заздалегідь — УЗД ще на 28-му тижні показало, що буде хлопчик. Так що тепер у нас в родині 11 дівчаток і 8 хлопчиків. Вагітність протікала нормально. Я вже досвідчена мама, добре знаю свій організм.

Можна сказати, що вагітність — для мене справа звична (сміється). Хоча, звичайно, виносити першу дитину в 18 років і 19-ого в 44 роки (я народила Назара за кілька днів до 45-річчя) — дві великі різниці. Мені вже важко, я швидше втомлююся. Світлана перераховує всіх своїх дітей по старшинству: 27-річний Ігор, 26-річний Леонід, 24-річна Наталія, 23-річний Руслан, 21-річна Тетяна, 20-річна Людмила, 19-річний Олег, 18-річна Валентина, 17- річна Іра, 15-річна Галя, 13-річна Оля, 12-річний Вадим, 11-річний Вітя, 10-річна Юля,

8-річна Аліна, 4-річний Женя, 3-етняя Неля, півторарічна Настя і молодший Назар. — Першу дитину я народила в 18 років, — каже Світлана Ковалевич. — З тих пір у нас майже щороку з’являлися діти. Ми з чоловіком намагаємося виконувати заповідь Божу. І я, і Петро виросли у великих сім’ях. У моїй родині нас було вісім, а у матері чоловіка — 15 дітей.

У кожного з цих дітей тепер велика родина. Виходить, що зараз у матері чоловіка вже 98 онуків! До речі, у чотирьох наших старших вже теж є діти. Тому у мене не тільки 19 дітей, а й уже 13 онуків. До заміжжя я навіть уявити не могла, що у мене буде стільки дітей. Чомусь думала, що народжу не більш чотирьох. Звичайно, мені буває важко. Особливо зараз, адже я не молодію. Через кілька днів після народження Назарчика мені виповнилося 45. За ці роки були і невдалі вагітності, три рази завмирав плід, двічі під час пологів відкривалося кровотеча.

А все це відбивається на здоров’ї. Але в той же час діти — це справжнє щастя. Наші діти не знають, що таке ревнощі або заздрість. Навпаки, вони з великим нетерпінням чекають появу нової дитини. Коли в цей раз я чекала Назара, молодші все питали: «Мам, ну коли вже він з’явиться?» Навіть наша Настенька, якій зараз всього півтора рочки, не відходить від новонародженого братика. Вона у нас розумниця, з десяти місяців ходить і розмовляє.

Вже всіх членів сім’ї називає по іменах. Дівчата постарше допомагають по господарству. У нас же і корова, і свиня, і кури. Ми живемо за рахунок нашого господарства. А влітку чоловік і старші діти займаються сезонними роботами — збирають ягоди на продаж. Коли вони йдуть на збір ягід, мені особливо непросто — залишаюся одна з маленькими дітьми, і на мені при цьому весь будинок. Потрібно навести порядок, погодувати худобу, приготувати сніданок, обід і вечерю.

Готувати доводиться постійно і в дуже великих обсягах. На обід перше-це відро борщу або супу, який, як правило, йде за день. Якщо пельмені, то не менше 200 штук за раз. Якщо робимо закрутки, то банок 300, не менше. З запасів на зиму потрібно не менше 70 мішків з картоплею. Для нас в цьому немає нічого незвичайного, ми звикли.

Але чим більше дітей допомагають, тим краще. Ми встаємо з ранку, готуємо на нашу сім’ю сніданок. Поки всі поїдять, вже пора готувати обід ». Світлана Ковалевич з чоловіком не виключають і появи на світло двадцятої дитини!