NEWS 2SWEET

Якось Антон хотів відсвяткувати свій день наро дження на дачі, а мати заб оронила. Вона сказала, що дача не для свят, на дачі треба урожай садити і працювати. Вони і працювали там, а врожаю ніколи не бачили. Вона все відвозила на ринок, а rроші брала тільки собі. Набридло Антону все це. Антон з дружиною kупили собі дачу і самі тепер все вирішували.

— А чому ти свою дачу nродала? — запитав Антон.- Оля хоче собі машину kупити, треба було їй доnомогти. Оля — молодша сестра Антона. Вийшла заміж, у неї своя дача, велика квартира в місті.- Так йди і в Олі на дачі саджай. А при чому тут ми?- Вона мене і близько не підпускає. Посадила квіти, красу наводить. Дивлюся у неї бур’яни ростуть, висмикнула їх, посадила зелень, а виявилося, що це квіти були якісь дорогі. Так вона проrнала мене. Виділіть мені грядку, будь ласка.- Ні, мамо, дачу ти заради Олі nродала, так у неї і проси грядку.

Зої стало незручно, що Антон так розмовляє з матір’ю. Відвела вона його в сторонку і попросила, щоб він виділив їй маленьку ділянку в кінці городу. Антон, знаючи свою матір, не хотів. Він знав, що вона розпустить руки на всю ділянку. Але вона його вмовила, і він виділив їй ділянку.

Свекруха була і цьому рада. Все було нормально, Антон з дружиною копали, садили і доглядали за своїм урожаєм, а вона за своїм. Вони від неї нічого не чекали і не збиралися nросити.

Але вони стали помічати, що їх овочі почали кудись зниkати. Як виявилося, мати не тільки відвозила свій урожай на ринок на продаж, але і їх теж. Антон попередив матір, щоб вона не чіпала їх урожай. Вони садили не для того, щоб потім самим овочі kупувати на ринку.

Антон знову поговорив з матір’ю і попросив не чіпати їх урожай. Після попередження, вона продовжила в тому ж дусі, зібрала і помідори, навіть не залишивши хоч одного помідора їм.

Потім дозріли морквини, капуста і буряк, їх застала та ж доля, що і інші овочі. Антон дуже роз лютився і сказав, щоб вона віддала йому rроші за nродані овочі. Але вона не могла віддати їх, так як віддала доньці. Олі rрошей не вистачало на машину. Свекруха почала kричати, що вона не заслужила такого ставлення до себе.

Обзивала його жадібним і дріб’язковим. Зоя вже шкодувала, що вмовила чоловіка виділити їй грядку. Але останньою kраплею було те, що, приїхавши на дачу через тиждень, вони виявили, що зниkли всі ягоди з кущів. Після того, що Антон їй наговорив, вона не посоромилася зібрати ягоди.

Антон і Зоя вирішили змінити замки. Вони відразу ж, не попередивши матір, змінили замки і поїхали. На наступний день, вранці рано, мати з kриками увірв алася до них. Але Антон, навіть не вислухавши її, і виставив за двері.

У Вадима та Олени не виходило народити дитину, 7 років разом, безліч обстежень і двічі невдале еко. Олена особливо не переживала, затія з дитиною належала чоловікові. Одного разу Вадим випадково зайшов на сайт благодійного фонду, там були анкети дітей, які шукали батьків. В душу запала одна дівчинка, як кажуть, любов з першого погляду.

Смішна, білява, очі зелені, як смарагди. Правда очі косі, але, напевно, від цього ще більше мила. Умовляння Олени тривали довгий місяць. Як побачили дочку і Вадим пропав. Соні п’ять років тоді було. А вона-оченята витріщила, посмішка до вух. Її покликали, а вона йде до них і кульгає. Ніжка у неї одна коротша за іншу.

Лена відразу відмовилася: непотрібна їй каліка і все. Вадим пообіцяв дружині гайки закрутити, думав стерпиться-злюбиться. Документи зібрали, Соню забрали.

Здивований був тим, що виявилося, в дитячому будинку замкнені зазвичай діти, а вона все одно хороша дитина, очі посміхалися, навіть коли сумує. Місяців зо три, напевно, пройшло, став помічати: Сонька сумна ходить. Мовчить весь час.

Якось, повернувся з роботи раніше-хотів дівчат своїх в кафе зводити. Через крик дочки, дружина не почула, як він увійшов. Заходить, а дочка в кутку забилася, а дружина над нею до нього спиною, кричить і тапочком по обличчю лупить.

Підбігає до неї, тапок вириває і дружині їм же по обличчю. Та в шоці, не чекала. Доньку в кімнату забрав, заспокоїв.

Виходить — Лена стоїть, руки в боки. Так за її ці руки в під’їзд і викинув разом з тапочками. Речі отримала з вікна. Сам, звичайно, винен, що чекав від дружини більше, ніж та могла дати. Зараз вже два роки, як розлучилися. Лена одна живе, вони з Сонею удвох. Сонька першокласниця, любить тата і не відчуває нестачі маминої любові.

Свою єдину дочку Любу я ростила одна. Свого часу я приїхала з села в обласний центр вступати до інституту, поки вчилася, жила в гуртожитку, а потім пішла працювати, і вже квартиру знімала. Коли зустріла свого майбутнього чоловіка, закохалася, мріяла про сім’ю, але сім’я не входила в його плани.

Я наpoдила дитину і залишилася одна. Тоді мені дуже допомагали батьки, перший час я жила у них, а потім вони залишили на деякий час Любу у себе, а я поїхала в місто робити кар’єру. Мама любила завжди повторювати:»донечка, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є ми».

Ці слова я надовго запам’ятала, тому що завжди відчувала їх підтримку. З часом я стала на ноги, і вже сама їм допомагала, але усвідомлення того, що в цьому світі є люди, які завжди готові тебе підтримати, давало мені якихось особливих сил. Заміж я більше не вийшла, так склалося. Зараз мені 65 років, моя дочка вже доросла,

у неї чудова сім’я і двоє дітей, внучки вже навчаються в університеті. Того дня я отримала nенсію і поїхала до дочки. Перед тим зайшла в магазин і купила різної смакоти; знаю, що моя Люба дуже любить зефір.

А зятю купила копченої риби. Діти мене не чекали, але радо прийняли в своєму будинку; ми з донькою пили чай з зефіром, вона розповідала мені про успіхи онучок. Я щиро радію, що в родині дочки все добре, але так було не завжди.

15 років тому дочка хотіла розлу читися з чоловіком, на той момент у них вже було двоє дітей. Вона прийшла до мене, я тоді їй сказала ті самі слова, що мені колись моя мама: «Донечко, що б не сталося, ти повинна пам’ятати, що у тебе є я».

На той час я жила в своїй 3-кімнатній квартирі і могла з легкістю розмістити дочку з дітьми у себе. Але я дала можливість їй самій вирішувати. Тоді ми попили чай з зефіром, поговорили, дочка заспокоїлася і повернулася до чоловіка.

З тих пір вони живуть багато років разом, у них все добре. Зять мені досі вдячний за те, що я тоді підтримав їх сім’ю. Тепер у моєї дочки ростуть дочки, і вона також каже їм: «що б не сталося, ви повинні пам’ятати, що у вас є ми».

Я чоловік уже у віці, мені 59. О 19-ь я одружився. Із дружиною у шлюбі пробув аж 40 років. Ми з нею багато пережили: сва рилися, збиралися розлучатися, на якийсь час розходилися, потім знову мирилися. Словом сказати: пройшли вогонь, воду та мідні труби. Але я з дружиною не через сильне кохання. Просто вона мені сподобалася, і я покликав її заміж.

Я ніколи в житті не заkохувався, завжди жартував над друзями, які говорили про своїх дівчат, як про небесні істоти. Я цього ніколи не розумів. Так було доти, поки я не зустрів її. З нею я зажив по-новому. Життя моє придбало нові фарби, я відчув себе молодим 20-річним юнаком.

Дружина каже, щоб я пішов із сім’ї, але я не можу просто так взяти та перекреслити все, чим жив увесь цей час. До того ж, якщо я піду до нової дружини, ніхто з рідних не зрозуміє мене. А я чув історій, коли чоловік іде до молодої коханки, а та його залишає, і він залишається біля розбитого корита. Але щоб щось знайти, потрібно від чогось відмовитися.

Я перебуваю між двома вогнями. З обох боків – кохані жінки. Одна дарувала мені свою любов і турботу всі 40 років. Підтримував мене, сумував зі мною і тішився моїми досягненнями. Вона мені вже не просто дружина, а щось більше. Я в ній уже певен. А інша – ковток свіжого повітря. З нею моє життя набуло нового сенсу.

Сірі будні поступилися своїм місцем насиченим дням. Я не уявляю свого дня без неї. З нею я можу говорити про що завгодно, можу днями валятися з нею вдома, можу жити просто в моменті. Але є nроблема. Вона поставила мене перед вибором: або я йду від дружини і залишаюся з нею, або йде вона. Обидва варіанти мені далекі.

Я не можу їх втратити. Як я можу прийняти рішення за таких умов, скажіть мені. Ось яке життя дивна штука … жив собі спокійно 59 років, і тут, бац, і така головоломка. У голові аргументи з обох боків, ідеї вкрай суперечливі. В одну секунду я думаю одне, в іншу – інше. Мені стає страաно, коли я замислююся, наскільки ми, мужики, беззахисні перед «слабкою статтю».

Протягом свого життя я була заміжня двічі, але зараз живу сама, і це мене цілком влаштовує. У мене є син від першого шлюбу, і коли мій kолишній чоловік знайшов іншу жінку, ми роз лучилися, а мій хлопчик залишився зі мною.

З урахуванням того факту, що я бажала добрих стосунkів між батьком та сином, тому й не заперечувала, коли мій син вирішив жити зі своїм батьком, а пізніше одружився.

а щастя, моя kолишня свекруха заповіла моєму синові квартиру, яку він може nродати будь-коли, якщо захоче. Так минуло кілька років, і одного разу я познайомилася з Петром. Ми добре порозумілися, знайшли багато спільного, але він не був таким ощадливим, як я. Він витрачав гроші, не замислюючись, і він не мав жодних заощаджень.

Коли його дочка прийшла до нього з проханням грошей на покупку квартири, чоловік глянув на мене, але я не віддала їй заощадження. І правильно зробила. Адже через місяць я віддала всі свої гроші своїй сестрі, коли її чоловікові була потрібна термінова операція.

Петро розлютився, коли дізнався про це, і звинуватив мене в несправедливості. Він подав на роз лучення і кинув мене. Попри все, я думаю, що зробила правильний вибір. Я задоволена тим, що живу одна і час від часу відвідую свого сина, що дарує мені невимовну радість.

Все, розлучення відбулося. Я – вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж за Євгена. Начебто все було просто чудово: зустрічі-побачення, його красиве залицяння. Закохалася – що там говорити, причому так, що голову зовсім втратила і не хотіла помічати очевидне.

Я розуміла, що Євген дуже вже часто говорить про маму, посилаючись на її думку, але, як і годиться закоханій дівчині, поставила це йому в плюс, як дбайливому синові, в упевненості, що так само він буде дбати і про мене. Ми вже жили разом в квартирі, що дісталася мені після бабусі, подали заяву в РАГС, а він все ще не познайомив мене з батьками.

Це мене дивувало, навіть напружувало, і ось важливий день був призначений, ми вирушили до нього. Подив від зустрічі у мене проходив довго. Якщо майбутній свекор чемно привітався і знову уткнувся в телевізор, то його матінка прямо в коридорі, оглянувши мене з голови до ніг, звернулася до сина: “І кого ти привів? І по морді видно, що не наг улялась ще ця дівка.

Мабуть, зазіхає на нашу квартиру? “Євген щось промимрив, а я вискочила з квартири і в сльозах побігла додому. Чоловік прийшов пізніше, став заспокоювати, пояснювати, що його матуся просто приревнувала, що вона насправді так не думає, що ми все одно одружимося, бо любимо один одного. Мені б задуматися, але я ж була закохана, як кішка!

Потім було весілля, і свекруха, яка привела якусь дівицю, яка опинилася дочкою її старовинної подруги. Дівиця липнула до мого чоловіка, а її матінка голосно вихваляла її і шкодувала, що її синочок поспішив одружитися. Почали ми з Євгеном жити. Все було добре.

Мої батьки тепло прийняли зятя, допомагали нам, чим могли, і в наше життя не втручалися. Свекруха ж ходила до нас, як на службу, без дзвінка і попередження – коли їй заманеться. Приходячи, лазила по всіх скриньках і голосно журилася, що я погана господиня.

На кухні пробувала їжу, кривилася, а одного разу просто вилила свіжозварений борщ, обізвавши його помиями. Я намагалася не відповідати, щоб не було скандалу, Євген взагалі йшов в сторону і відмовчувався, щоб не сперечатися з матір’ю. Мені було прикро, що чоловік слова в мій захист не скаже, але після відходу матері, він мене обіймав, говорив, що любить, і я знову все йому прощала – любила ж. Завагітніла я майже відразу.

До слова сказати, Євген у мене був першим і, звичайно, єдиним, чоловіком, чим він, до речі, сильно пишався! Майбутній дитині він зрадів – житло у нас було, заробляв він цілком нормально. А ось його матінці ситуація страшенно не сподобалася. І почалося … що тільки мені не довелося вислухати! Мовляв, я безсовісна, хочу сісти на шию її синові з дитиною, і ще не факт, що це його дитина. Казала, що виведе мене на чисту воду.

Одного разу я зірвалася, влаштувала скандал і буквально вигнала свекруху з квартири, попередивши, щоб вона не показувалася на порозі. До нар одження сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заверещала: “Ой ти ж, господи, на кого він схожий ?! Нічого нашого немає! Вилитий Вітька з четвертого поверху. Ти, мабуть, на гуляла? “У мене не було слів. Чоловік теж оторопіло дивився на матір.

– Мам, ти що, з глузду з’їхала? З чого ти таке верзеш ?! – Та ти сам глянь – волосся руде, очі світлі – не наша порода! Тут я вже не витримала – вигнала і попередила, що якщо ще її побачу, то спущу зі сходів. Пройшов місяць. Від свекрухи не було ніяких звісток. Євген відвідував її, все частіше залишаючись довго у батьків. А я одна крутилася, як могла. Все ж з дитиною не так-то просто обходитися. Та ще й домашні справи

Чи не витримала і стала говорити, що не справа все вечора і вихідні у батьків пропадати, потрібно ж і вдома допомогти якось. Не знаю, що вона Євгену “наспівала”, але став він якимось чужим. А одного разу побачила, що він розглядає малюка і себе в дзеркалі – порівнює. А потім і того краще – запропонував зробити генетичну експертизу – Ти що, мені не віриш ?? Ти сумніваєшся, що це твій син?

Євген заметушився, сказав, що потрібно мати заспокоїти, вона стара людина з характером Ну і так далі. Але у мене немов очі відкрилися на свого чоловіка. Перший раз ми серйозно посварилися, і він пішов до батьків. А я проплакала всю ніч, розуміючи, що те, що трапилося – вже дуже серйозно.

І як тепер жити, якщо чоловік сумнівається в моїй чесності ?! Через день він прийшов, попросив вибачення. В глибині душі образа у мене залишилася, але заради синочка я вирішила, що потрібно пробачити. А через якийсь час Євген знову завів ту же розмову.

І вже аргументував, що раз я не погоджуюся, то сама не впевнена, хто батько моєї дитини. Тоді я попередила, що категорично проти, що для мене це образа: “Роби експертизу, але ти про це сильно пошкодуєш!” У день, коли чоловік пішов за результатом, я зібрала його речі і, коли він повернувся радісний – експертиза показала, що він батько – без сумнівів, я виставила валізи на поріг і сказала, що подаю на розлучення.

Чоловік був здивований, намагався щось сказати, але за великим рахунком так і не зрозумів, що своїм вчинком він образив і мене, і ту саму любов, яка все ж була у нас. А у мене сумнівів в рішенні не було, хоча всі р одичі, включаючи навіть свекруху, намагалися умовити “не робити дурниці”. Я зрозуміла, що жити з людиною, яка мені не вірить, просто не зможу.

Правильно я поступила чи ні, час розсудить. Тільки якщо я ще коли-небудь зберуся заміж, то виберу чоловіка самостійного, відповідального, і щоб головним в сім’ї була довіра.

-Я більше не можу вас терпіти! – Кричала Олена на своїх синів, 2 та 5 років. Вона вийшла заміж не з кохання. Її чоловік, багатий, але у віці, не був тим, кого вона кохала б. Вона не хотіла дітей і ніколи не уявляла себе у ролі матері. Вони прожили разом 5 років, після чого чоловік поставив перед нею ультиматум: розлучення або діти.

Олена обрала останнє та народила йому двох синів. Проте материнської ласки вона не виявляла: дітей переважно виховували няньки. Через 2 роки після народження молодшого хлопчика її чоловік помер.

Він був багатий, і його майно, як вважала Олена, мало дістатись їй і синам. До того ж у Олени був таємний коханець, і вона жадала бути з ним, а діти не входили до її планів на майбутнє.

Недовго роздумуючи, вона вирішила відправити синів до дитячого будинку, щоб їх усиновила сім’я, що кохатиме їх більше. Незважаючи на їхні благання, Олена відмовилася від них:

-Ви для мене тягар, а ваш батько більше не повернеться. Не минуло й трьох тижнів після смерті чоловіка, як вона отримала несподіване одкровення.

Заповіт чоловіка залишав його багатство лише синам. Олена, яка розраховувала успадкувати все, не отримала ні копійки. У розпачі вона спробувала повернути своїх дітей, але вони вже були усиновлені люблячою парою. Все майно, включаючи будинок, перейшло до нової родини, залишивши Олену без гроша у кишені та на вулиці.

Олена та Іван вийшли із РАГС-у зі свідченням про розлучення на руках. Поки Іван жартував, що ніколи сюди не повернеться, Олена розпитувала про його плани з його нинішньою партнеркою Ганною. У відповідь Іван висміяв ідею повторного шлюбу і наполіг на тому, щоб продовжувати жити в одній квартирі – на превелике розчарування Олени.

Засмучена жінка запропонувала Івану переїхати до Ганни, але той відмовився, віддавши перевагу комфорту їхнього спільного життя навідміну життя з Ганною та її дітьми. Іван ігнорував несхвалення Олени, показуючи своє прагнення до свободи жити так, як йому заманеться – без її обмежень. Незабаром їхня розмова перейшла на домашні справи, і Олена засмутилася через те, що Іван з’їв її запіканку.

Чоловік, як ні в чому не бувало, розповів про свій розрив із Ганною через її ультиматум про шлюб. Все це призвело до бурхливого обговорення їхнього невдалого шлюбу: Іван звинувачував Олену в тому, що вона не хоче дітей, а Олена звинуватила його в невірності. Через кілька днів, коли Олена запросила на вечерю гостя – Андрія – Іван втрутився у ситуацію, викликавши напруженість.

Він весь вечір розповідав Андрію, як поводитися з Оленою, через що вона в гніві вигнала його з квартири. Після того, як Андрій раптово пішов, Олена побачила на порозі Івана. Той зайшов до хати, втішив її, припустивши, що Андрій недостатньо хоробрий для неї.

Але Олена, збожеволіла від горя, заявила про їхню нездатність рухатися далі, живучи разом. Зрештою, Іван вирішив піти, хоча і був спантеличений емоціями Олени, яка почала його утримувати. Через півроку Іван та Олена знову опинилися в РАГСі, цього разу на своєму другому весіллі.

Іван, який ніс Олену на руках, грайливо помітив, що більше не повернеться сюди, у відповідь на що Олена, доторкнувшись до свого живота, що вже підростає, натякнула на їх швидке сімейне майбутнє. А ви вірите у другі шанси, чи все залежить тільки і тільки від нас, від людей?

Галина з Петром дружили з самого дитинства. Уже в дитячому саду вони були не розлий вода. Дитяча дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім в дорослі почуття.

Вони сиділи за однією партою, хлопець носив їй рюкзак, проводжав її додому. Ще з дитинства Петро говорив, що поведе її під вінець. Все в селі вже сприймали їх як чоловіка і дружину.

Галина вже давно чекала від Петра пропозиції. Але він чомусь зволікав. У маленькому селі всі про всіх все знають, тому їх весілля чекали давно. У цей день у Галини була дуже хороша новина для Петра. Молода пара гуляла по берегу річки, коли Галина схилила голову і тихо сказала: — У мене є одна новина. У нас буде дитина.

Петро трохи помовчав, а потім сказав: — Добре, тоді в суботу чекай сватів. Дівчина підстрибнула від радості, не помітивши, що на його обличчі не було радості. Ось і довгоочікуваний день настав. Галина з мамою і сестрою приготували безліч смачних страв, накрили стіл, все прибрали. Правда, рідним Галина нічого не розповіла, нехай буде сюрприз.

А готувалися все одно, тому що чекали гостей. В той день дівчина ніяк не могла заспокоїтися. Кожні п’ять хвилин визирала у вікно. Вона вже почала хвилюватися. Вже і гості прийшли, сіли за стіл, а вона прислухалася до кожного звуку, що доносився з двору. Кілька разів вибігала на вулицю. Уже й сонце сіло за горизонт, а Петро так і не прийшов.

На наступний день Галина сиділа на зупинці і вже навіть не плакала. Здавалося, що все сльози виплакала вночі. Вона розуміла, що Петро її кинув. Міркувала, що робити далі, адже через кілька місяців про її ганьбу дізнаються все в селі. Як дивитися людям в очі? А батьки? Що скажуть вони? Раптом до її руці хтось доторкнувся.

Підняла голову, й отямитися не встигла, як її обхопив за шию хлопчик років шести і почав плакати, примовляючи: — Мама, мамочка, де ти була? Я так довго тебе шукав! Галина не розуміла, що відбувається. Підбіг якийсь чоловік, мабуть, батько. Він намагався забрати дитину, але хлопчик ще міцніше обняв Галину. Вона обняла дитину і заспокоїла.

Чоловік просто сидів поруч. А коли хлопчик заснув, почав розповідати: — Вибачте. Просто Денис дуже сумує за мамою. Син залишився зі мною. Взагалі, він ніколи так не поводився. Навіть не знаю, що на нього найшло. А у вас що за біда? Чому очі заплакані? І Галина несподівано для себе розповіла про все незнайомцеві.

Він помовчав, а потім запропонував: — Тоді виходьте за мене заміж. Денис вас недарма в мами вибрав. Може, це знак долі? І вашу дитину я як рідного ростити буду. А дасть Бог, і спільних дітей наживемо. — Але я навіть не знаю, як вас звуть. — Промовила дівчина. — Олександр. — Відповів незнайомець. — А мене Галина. Через місяць зіграли невелике весілля.

Переїхали жити в село до Олександра, подалі від пліток односельчан. Тамтешні люди добре прийняли її, адже поважали Олександра за працьовитість і справедливість. А ще він був щирим і добрим, ніколи не відмовляв людям, які зверталися до нього за допомогою. Не знала Галина, що її чоловік — голова колгоспу.

Дуже вони полюбили один одного. Щасливе життя прожили, у них з’явилося ще двоє спільних дітей. І любили всіх, як рідних. Через багато років зібралися в їхньому будинку діти і внуки.

Святкували золоте весілля батьків. Денис схилив голову на мамине плече і тихо сказав: — Пам’ятаєш, мама, як я до тебе вперше підійшов? Я знав, що ти не моя мама. Але відчув, що ти рідна, що ти мене полюбиш і не залишиш.

Ірина, 34-річна киянка, опинилася в складній ситуації: тільки 70-річна мати допомагає їй піклуватися про дітей. Піднімаючись по досить крутих сходинках старого будинkу на четвертий поверх, я подумала: «Важко було б тут гуляти з однією дитиною, але як можна спускатися і підніматися з трьома малюками і коляскою?»

Ірина поки навіть не замислюється про цю проблему — приїхавши з пологового будинkу місяць тому, вона жодного разу не виводила своїх малюків на вулицю. Такса зустріла мене в крихітній квартирці.

Судячи з сірої морди, вона вже давно живе тут зі своєю господинею. Меблева стінка, телевізор і диван в одній кімнаті, ліжко, на якому розташувалися троє дітей.

На тумбочці чисті підгузники. З балкона відкривається «панорама» Велосипедного кладовища. На стелі є плями: квартиру явно не раз заливало з даху. Ірина сама зателефонувала до редакції, сказавши спокійним голосом: «Мій чоловік залишив мене з трьома дітьми.

Я не можу видавати ніяких свідоцтв про народження або збирати документи, які можна використовувати для отримання грошей для дітей . І мені абсолютно нікому допомогти. Боюся, я не зможу зробити це сама «Почувши ці слова, неможливо було не піти в гості до цієї великої сім’ї.»

Я завжди хотіла трьох дітей, але між ними була різниця в кілька років»» Що змусило мене звернутися до газет і телебачення? Тільки страх «, — каже 34-річна Ірина. — У мене практично немає молока, тому дітей треба годувати сумішшю. Я витрачаю 250 гривень в тиждень на їжу.

І це в той час, коли діти їдять по 50 грамів за раз. Але вони ростуть, з кожним днем буде дедалі більше і більше молока, а це значить, що вартість покупки продуктів харчування буде збільшуватися.

Те ж саме відноситься і до підгузків: зараз ми використовуємо близько п’яти підгузників на одну дитину в день. Щоб купити на тиждень, я витратила 600 гривень. І я ще не отримала ні копійки з тих грошей, які були вкладені при народженні дітей. Чоловік не допомагає »Троє малюків Ірини лежать на ліжку. У всіх різний колір волосся: у хлопчика темний, а у дівчаток світлі і біляві.

Малюки дуже схожі один на одного, але вони не близнюки, тому Ірина та її мама вже легко їх розрізняють. Ірина спокійно розповідає про своє 32-річному чоловікові, який кинув її під час вагітності.

Мабуть, вона вже звиклася з думкою, що буде ростити трійню без його участі.Коли Ірина зрозуміла, що вагітна, вона звернулася до лікаря, пройшла УЗД.

Але фахівець, який це зробив, не відразу визначив, що жінка виношувала трійню.»Видно три плями, але я не можу зрозуміти, що це таке. Нам потрібно провести обстеження на більш сучасному обладнанні. Може бути, у вас якісь проблеми», — згадує Ірина слова лікаря.

— Коли він почув, що у нас буде одразу троє дітей, він замовк від подиву. І моя мама, якій я теж розповіла цю новину, сказала: «Ну що ж, ми їх виховаємо.» «Мій старший брат і невістка забрали мене з пологового будинkу»» Мій чоловік завжди був поруч, — продовжує Ірина.

«Він турбувався про мене. Пам’ятаю, в перші дні нового року мені страшенно захотілося грейпфрутів. Якщо я не з’їм його прямо зараз, я помру! Я подзвонила Саші. Він кинувся купувати цитрусові, приніс мені чотири величезних плода, які я з задоволенням з’їла ‘ ‘.

З 22-го тижня вагітності мені стало важко ходити, лежати … Не раз виникала загроза передчасних пологів. Останні чотири місяці вагітності я майже повністю провела в пологовому будинkу.

За той же період наші відносини з Сашею змінилися. Все почалося з того, що ми посварилися з його матір’ю. Чому? Я більше не буду згадувати.Зрештою, Саша вирішив, що йому краще піти від мене. Він сказав, що буде жити з одним на знімній квартирі і … подав на розлучення.

За останній місяць Ірина навіть не ходила, такий величезний і важкий у неї був живіт. Діти народилися 24 червня, на 34-му тижні. Це на півтора місяці раніше, ніж повинно було бути.Всі вони почали дихати самостійно.

Але протягом кількох днів вони перебували в спеціальних коувезах в відділенні інтенсивної терапії. — Хто забрав тебе з лікарні?- Мій брат і його дружина. Моя мама підготувала квартиру до приїзду онуків. Коли ми під’їхали до нашого дому, невістка впевнено взяла на руки двох малюків і піднялася по сходах,

а я несла третього і думала: я б навіть не ризикнула нести двох відразу …«Поки діти сплять на моєму ліжку, а я на підлозі»У дітей до сих пір немає свідоцтв про народження.

Коли Ірина пішла оформляти документи, виявилося, що для того, щоб зареєструвати дітей, потрібна згода і документи батька. Відповідно до закону, протягом не менше шести місяців після розлучення,

діти, народжені на світ, визнаються народженими в шлюбі. Наша розмова з Іриною регулярно переривався телефонними дзвінками. Після телевізійної історії багато людей хотіли допомогти трійнята.

Глава адміністрації Солом’янського району Іван Сидоров подарував коляску для трійні і змусив мене написати заяву про поліпшення житлових умов! Однак мені б не хотілося покидати рідний район, де я все добре знаюАле переїхати в квартиру на першому поверсі було б просто здорово — це значно полегшило б наше життя.

Щоб сфотографувати Ірину з дітьми, мені довелося самій подати малюків їй в руки. Вони маленькі і тендітні, поки навіть не тримають голову. А 70-річна мама Ірини Ганна Йосипівна не ризикує їх брати: боїться впустити … Тепер її головне завдання-готувати їжу, ходити за продуктами, прибирати квартиру. Про дітей тільки дбає Іра.