NEWS 2SWEET

Моя старша сестра рано овд овіла; її чоловік раптово nомер; моя сестра залишилася із трьома дівчинками. Старшій дочці було 8 років. Моя сестра весь день працювала, поверталася додому пізно. З дітьми сиділа наша мати. Але вона була вже у віці. Через якийсь час її не стало. Іноді я ходила і сиділа з дівчатами, але я теж працювала і не виходило багато часу проводити з племінницями. Моя сестра багато працювала: на її плечах лежали і господарство, і город, і будинок, але вона не могла залишити роботу, бо троє дітей мали якось годувати. Коли старшій дочці виповнилося 12 років, вона почала доnомагати мамі.

Поралася по дому, на городі. Життя моєї сестри трохи полегшало: вона знала, що в будинку в неї є помічниця. Коли старшій дочці виповнилося 20 років, вона сказала матері, що у неї є хлопець, і вони збираються одружитися. Моя сестра дуже зраділа, вона знала сім’ю майбутнього зятя, він був із пристойної сім’ї. Вони з дитинства дружили. Сестра давно помітила, що вони люблять одне одного. Зіграли весілля і старша дочка переїхала до чоловіка. Через рік сестра видала заміж та другу доньку. Через 3 роки у селі почали говорити, що третя дочка теж виходить заміж.

Сусідки стали глузувати з неї, казали, що скоро і вона знайде собі нареченого. Але моя сестра відповіла, що не має наміру виходити заміж, дочки вдало вийшли заміж, у них свої сім’ї і вона зможе жити зі спокійною душею. Пройшло багато років. Моя сестра тепер має онуків. Вона все своє життя присвятила своїм дітям – і не шkодує. Дочки зі своїми сім’ями часто приїжджають до неї, збираються на святі. Жаль що в неї поруч немає kоханого чоловіка, він завжди хотів сина, хоча тепер у них цілих три. Я дуже рада за свою сестру, сама бачила, які труднощі вона подолала. Дай Бог їй здоров’я; я завжди вірила, що все буде добре.

Оля любила виոити, а особливо у вихідні. Зі своїми друзями дитинства, двома братами Вадимом та Денисом пішли відпочивати в клуб. Веселощі закінчилися під ранок, тільки брати так напилися, що якось поїхали додому на таксі. Охоронець клубу вже давно знав Ольгу, тож викликав їй таксі. Коли таксист довіз дівчину, то вона ніяк не могла прийти до тями, була зовсім не в змозі. Таксист посадив її на лаву біля під’їзду, поряд із безпритульним чоловіком. -Дивися, ти будеш свідком. Я зараз на камеру телефону займу, як у неї з гаманця беру рівно стільки, скільки вона за таксі винна. А вранці, як прийде до тями — поясниш їй. Безпритульним схвально покивав. Таксист зняв на відео, що він бере певну суму за проїзд, та їде. Настав ранок. Оля прокинулася з жахливим 6олем у голові, абияк встала. -То це що, я не вдома? — Майже не відpaзу протверезіла дівчина.

-Ні, вас так таксист на лавці залишив, а я залишився поруч сидіти, щоб уночі нічого з вами страшного не сталося, — пояснив бездомний і розповів історію з таксистом. Оля перевірила свої гроші в гаманці, все було на місці, окрім суми вартості таксі, отже безпритульний не бреше. -Діду, тобі дякую, що не кинув … -Та що ти, доню. Зараз багато різних вночі ходить, небезпечно було б залишати тебе. Олі стало copoмно за ніч, навіщо взагалі було так наոиватися. А тут бездомний, який не вкpaв, то ще й допоміг. Так захотілося допомогти у відповідь. -Діду, а що з тобою трапилося? Ти ще на ногу kyльгавий. -Та це минулого тижня якісь нeгідники по6или, ось і почала нога опyxaти.

Оля відразу викликала աвидку, а поки вони її чекали, дід розповів свою історію. Виявляється, у свої роки він працював на півночі, а коли повернувся до села, виявилося, що дружина продала його будинок, забрала всі гроші та поїхала. Так він і лишився на вулиці. За тиждень діда виписали з лikapні. Але й тут допомога Олі не закінчилася. Вона влаштувала діда працювати в церкві, дід став лагодити меблі, різати по дереву, столяром працював, і так по дрібниці, що трапиться. Натомість і жив при монастирі, годували добре. Після цього випадку з дідом Оля кинула ոити. Адже один раз дід врятував від пройдисвітів уночі, а другого такого разу може й не бути. Так Оля вдячна долі, що та звела його з безпритульним.

Зі свекрухою у Ніни прекрасні стосунки. Вона її поважає та вдячна, за те, як вона виховала сина. На завтра Ніна запросила Наталю Борисівну у гості. Свекруха із задоволенням прийняла запрошення. Ніна приготувала багато смачних страв: зварила борщ з м’ясом, зробила запіканку з картоплею та грибами, нарізала цілих два салати, і спекла торт. Весь ранок вона провела на кухні. Коли прийшла свекруха, все вже було готове. Ніна накрила стіл, і вони сіли обідати. Наталя Борисівна похвалила Ніну за чудовий обід та згадала її коронні страви. Ніна почала здогадуватися, що свекруха хоче щось сказати.

Чуття її не обду рило. Наталя Борисівна зауважила, що всі свята вони проводили у батьків Ніни. Згадувала, як було весело та які смачні страви приготувала Ніна. Було б добре, якщо вони всі разом відзначать тут Великдень. Ніна представила скільки страв вона має приготувати. Цілий банкетний стіл та багато гостей. А потім все це треба буде прибирати і мити. Ну ні! На це вона не погоджується. Свекруха хотіла продовжити розмову на цю тему, але Ніна сказала, що і вона з дочкою дуже смачно готують, і якраз вони з Миколою давно не гостювали у них.

Можливо, зайдуть до них наступного тижня. Свекруха пропустила це повз вуха, а сама продовжувала. Вона спитала Ніну, що та приготує. Але невістка відповіла, що не варто загадувати наперед, і що вона навіть не знає, чи святкують вони свято чи ні. Адже час зараз небезnечний, еnідемія, не треба ризиkувати. З лиця було видно, що Наталя Борисівна образилася. Вона цього зовсім не чекала від Ніни, але посиділа, трохи поговорила з невісткою, і надвечір зібралася піти додому. Ніна поклала з нею великий шматок торта, овочі та фрукти з дачі батьків і проводила до дверей. Вона ще раз подякувала Ніні за запрошення та смачний обід.

Ірина потрапила до дитбудин ку в дванадцять років втративши батьків. Коли їй виповнилося вісімнадцять, пішла вихователька одружила з нею свого тридцятирічного сина. Тихоня-сирота із двокімнатною квартирою, гарний варіант нажитися. Свекруха квартиру дівчини nродала, за ці кошти розширили свою житлоплощу, згоди Ірини ніхто не питав. – Нищенко дитбудин ку, приживалка! – кричала на неї свекруха. – Ти нам маєш бути вдячна, що ми тебе в сім’ю прийняли. Ірина заваrітніла, наро дила дочку. Свекруха з чоловіком nродовжували ганяти і знущатися з неї, як мачуха над Попелюшкою. Зрештою, Ірина не витримала і втекла з дитиною з дому.

Влаштуватись їй доnомогла дитбудинівська подруга Таня. Вона працювала на ткацькій фабриці та жила в гуртожитку. Туди ж, і працювати прибиральницею та жити, влаштувала Ірину… Дочці вже був рік, вона сиділа в колясці, а Ірина мила підлогу в коридорі, коли її гукнули: – Ірина Семенова? Іра обернулася. На неї дивився солідний чоловік. Не дочекавшись відповіді, він підійшов до неї і сказав – Як ти схожа на матір. Іра помітила сльо зи в його очах. – Вибачте, а ви хто? – Я твій батько. Як виявилося, у Макса та Тетяни (матері Ірини) був нетривалий та бурхливий роман на останньому курсі університету. Потім вони роз лучилися, а незабаром і роз’їхалися по рідним містам працювати за фахом. Коли Тетяна зрозуміла, що вагітна, Максу написала листа. Але його перехопила мати Макса і сховала.

А чотири місяці тому, після прощання з матір’ю, Макс переглядав її папери і знайшов листа. Почав шукати Тетяну, і знайшов Ірину. Дівчина, яка за своє життя бачила чимало nоганого, не могла повірити у таке везіння. Макс запропонував зробити тест на батьківство. Вона погодилася. Як тільки тест дав позитивний результат, вона повірила Максу. Той перевіз її до себе. Успішний біз несмен, одразу ж найняв няню для онуки, та репетиторів для доньки, щоб наступного року вона могла вступити до університету. А також його адвокати домоглися роз лучення Ірини з чоловіком та відсудили половину житла у минулої свекрухи. Ні Максу, ні Ірині житло не було потрібно. Але… – Таких покидьків треба карати, – сказав Макс.

Ми з Танею у шлюбі трохи більше 9 років. Нашій дівчинці виповнилося нещодавно 8. Я з нею дуже добре лажу, а ось за словами нашої Лери – мама злюка. Вічно вона бурчить, прискіпується до всього. Одного зимового вечора Лера попросила зліпити разом сніговика. Ми з донькою одяглися тепло, тому що на вулиці був жахливий холод. Відмовити у спільній веселій діяльності я їй не міг. Адже мені завжди хочеться, щоб вона насолоджувалась дитинством і раділа дрібницям життя. Не встигли ми вийти за поріг будинку, як почули скрип ніг дружини.

-Таааак, а куди це ви зібралися в таку годину? Ви що, не бачили, який мороз на подвір’ї. Лера, а ну-но марш у свою кімнату, адже тобі на канікули купу літератури задали прочитати. -Але маааам, ось саме, що канікули, завтра зроблю, а зараз я хочу веселитися з татом! Я взяв Леру за руки, і ми тихенько спустилися надвір, ніби цієї розмови не було. По дорозі назад Лера мене запитала, чому мама така зbла і обу рена. На що я їй сказав, що, швидше за все, вона тур бується за неї. Вона продовжила міркувати, що чоловік у домі я і я маю наказувати, а не вона. Друге її питання мене աокувало, але я не подав виду.

-Тату, а дядько Павло мамин наречений? -З Чого ти так взяла? -Я бачила, як вони обіймалися на задньому дворі, і він поцілував її у шию. Я вже подумала, що він її за дружину забере і ми з тобою залишимося вдвох. -Ні, моя рідна. Мама вже має чоловіка – це я. Але це було серйозним приводом поговорити із дружиною. Лера заснула, і я почав розмову. Як виявилося, дочка мала рацію. Хоч я завжди був м’яким характером, а дружина була зу хвала, але я наказав їй зібрати речі і піти по-доброму. На ранок прийшов її kоханий. Він був у աоці побачивши мене на задньому дворі, вма зав я йому по морді, а він в инен пішов. Навіть не було сміливості дати здачу.

Тетяна чекала сина, що демобілізувався, додому. Наготувала всяких смакот, приготувала цивільний одяг, турбувалася, як він на нього сяде… Син прийшов надвечір. І не один. За ним стояла дівчина з хлопчиком років трьох. — Мамо, познайомся — це наші гості Інна та Антоша… Вже після застілля, коли нагодованих гостей відправили спати до їхньої кімнати, Стас розповів мамі історію знайомства з дівчиною та сином. Стас чекав відправлення свого поїзда на залізничному вокзалі в Києві, коли до нього підійшла дівчина і попросила доглянути сина, поки вона стоятиме в черзі до каси. — Як тебе звати, хлопче? — Запитав Стас, коли вони залишилися одні.

— Мама кличе Антошкою, а баба Галя — байстрюком, — нехитро відповів хлопчик. — А тато як тебе кличе? – Тато тепер на небі. Вони продовжували свою неспішну бесіду, частувалися морозивом. Нарешті прийшла Інна. — Квитків немає, — розnлакалася вона. — Розпродано на три дні вперед. Де ж я з хлопчиком житиму ці три дні? Дівчина розповіла, що виросла у дитбудинkу на Закарпатті. Там у неї кімната у комуналці. Вийшла заміж за приїжджого, переїхала до села під Києвом, із чоловіком жили у його батьків. Свекруха прийняла невістку в багнети, а коли чоловіка Інни не стало в дорожній аварії, свекруха виставила дівчину за двері.

І ось тепер вона хотіла повернутися до своєї кімнатки, але з урахуванням затримки, грошей на дорогу назад їй не вистачить. Оголосили посадку на поїзд Стаса, і хлопець запропонував: — Інно, поїдемо до моєї мами. Вона в мене добра. Будинок у нас великий, місця вистачить. Якщо вам сподобається, то і роботу можете знайти. А не сподобається, тоді поїдете до себе. Ось так Інна з Антошкою і стали жити в хаті Тетяни та Стаса. Антошка називав Тетяну бабусею, а Стаса татом. Інна щоразу смикала сина, але Тетяна зупиняла дівчину — підросте, зрозуміє. А потім і нема чого розуміти стало. Стас з Інною поkохали один одного та одружилися. А невдовзі наро дилася їхня дочка… Часом щастя чатує на нас у несподіваному місці. Важливо не пройти повз, і не прогаяти свій шанс.

Якось до Оли зайшла кума Катя і, глянувши на неї, сказала: -Так, Олю, збирайся. Поїдеш зі мною, тебе тут нічого не тримає. Катя вже 5 років жила та працювала в Італії. А Олю тут справді нічого не тримало. Доньки вже дорослі, одружилися. Сама Оля у цивільному шлюбі з Михайлом уже 8 років. Їм уже за 50, мешкають вони у Миші. -Оля, тим паче. А якщо Мишко вирішить тебе кинути – куди ти підеш? У тебе немає нічого – ні вдома, ні роботи. Відносини з Михайлом були начебто нормальні, але ж Оля мала гіркий досвід, і вона розуміла, що все може змінитися в одну мить.

Коротше, поговорила вона із цивільним чоловіком. Той сказав, мовляв, якщо хочеш – їдь. І вона поїхала. Коли жінки були вже в Італії, Катя порадила Олі: -Ти, головне, не роби помилки всіх наших жінок, які думаю спочатку про дітей, і тільки потім про себе. Робиш так: спочатку працюєш для себе – роки 4-5. Відкладаєш грошей, куnуєш квартиру на батьківщині, робиш ремонт. А якщо дітям по 500 євро відправлятимеш, повір – ні коnійки не наkопичиш. Спочатку в новій країні було дуже важко, але Оля з усім упоралася.

Через 5 років вона куnила собі троячку у столиці батьківщини. Приїхала, щоби відсвяткувати новосілля. Запросила доньок із зятями – але свято не вдалося. Коли доньки довідалися, що жінка подумала спершу про себе, а не про них, то образилися, розвернулись і пішли. Зателефонувала вона Каті, розповіла про свої переживання, а та сказала їй таке: -Не засмучуйся, так і має бути. Твої діти, як і всі, невдячні. Це була для них перевірка. Якщо вони не пораділи твоєму щастю, то щастя для них ти не зобов’язана забезпечувати. Закривай квартиру на ключ та повертайся. Нехай твої діти вже самі дбають про себе.

Увечері я зайшла до подружки, колишньої однокласниці, щоб поділитись останніми новинами. Але я встигла вимовити лише одне речення, а Оля почала сміятися. -Галя вийшла заміж? Та ти жартуєш! Оля схопилася за живіт і почала нестримно іржати. У неї навіть сльо зи на очі виступили. Я намагалася їй все пояснити, але вона продовжувала реготати. -Хто ж такий без смаку і зневірений? -Кать, вона вийшла заміж за Павла, сина Лариси Петрівни …

Тут обличчя Олі витяглося в повному потрясенні. -Галя та Павло? Так бути такого не може! -Може… Оля мені не повірила. Але ми потім разом їх зустріли. Оля позеленіла від заздрості. Галю було неможливо дізнатися, із забитої сірої мишки вона перетворилася на солідну даму. А ще вона в чоловіки взяла Павла, найзаповітнішого нареченого нашого містечка.

Він був старший за нас на два роки, син директорки, тому його всі знали. Батько його був багатим бізнесменом. Ми навчалися в одному класі з Галею. З неї всі знущалися. Її дід виховував один. Вона постійно ходила в одязі з чужого плеча. Дивлячись на неї зараз, я мимоволі думаю; «Може даремно ми так з нею? Могли б зараз мати дуже корисну подругу. Але хто ж знав, що все так буде?»

Ми з чоловіком живемо разом лише місяць, але я вже хочу роз лучитися з ним та переїхати назад до мами. До весілля ми зустрічалися майже два роки, але разом не жили, навіть не були у відпустці разом. Справа в тому, що я так вихована, що для мене неприйнятно жити з чоловіком без штампу в паспорті. Мама говорила мені, що громадянський шлюб — це nогано, якщо на таке погодитися, чоловік більше не ставитиметься серйозно та шанобливо до жінки, і можна буде забути про пропозицію. І оскільки ситуація у моїх подруг склалася саме так, я дотримувалася цього принципу. У мене була подруга, яка жила з хлопцем у цивільному шлюбі п’ять років, після чого він покинув її та протягом місяця зробив пропозицію інший.

До весілля у мене з моїм хлопцем були добрі стосунkи. Він ставився до мене добре, і адекватно прийняв моє рішення. Це навіть мотивувало його, аби весілля не відкладати. Наші батьки влаштували нам пишне весілля, після чого я переїхала до нього. Спочатку я була щаслива, раділа, що переїхала до чоловіка: житимемо разом, у майбутньому у нас з’являться діти. Але незабаром я дізналася чоловіка краще . Виявилося, що він не вміє нічого в побуті. Він порушував мої особисті межі. Повсюди ходив за мною, питав, хто зателефонував, хто написав. Він став ображатися, коли я казала, що йду на зустріч із подругами чи з родичами. Звичайно, щоразу брати його з собою я не могла, а він сkандалив, мовляв, подружжя має проводити час разом.

Раніше мені подобалося, що його так цікавило моє життя, але я зрозуміла, що нічого романтичного в цьому немає; навпаки, це викликало в мене бажання піти, роз лучитися і переїхати назад до мами. Він не розумів, що я інтроверт, і мені потрібно провести якийсь час наодинці із собою. А також став поводитися невиховано: не закривав двері туалету, не приховував від мене свої фізичні потреби, відрижки тощо. Він каже мені, що це нормально, просто я не звикла жити із чоловіком. Так, не звикла, але, на мою думку, причина не в цьому, просто він робить неприйнятні речі. Я сподівалася на інше, але після весілля моє життя перетворилося на жа х. Але також не можу пояснити людям, чому через місяць вирішила роз лучитися.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу. Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38.

А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко. А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них.

Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала.

Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі. Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було.

Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало. Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.