NEWS 2SWEET

Я з дитинства мріяла мати власну квартиру. Бо у нашій двокімнатній квартирі жили мої батьки, бабуся з дідусем, а також я із сестрою. Мені було не комфортно у такій обстановці. Я усвідомила, що добре навчання – це мій єдиний шанс. Тому закінчила школу із золотою медаллю, а потім вступила на престижний факультет університету. Я кілька років старанно працювала. Незабаром начальство оцінило мої зусилля за заслугами, і я отримала підвищення. За наступні сім років змогла накопичити гроші та купила собі двокімнатну квартиру.

Варто зазначити, що мені потрапилися адекватні сусіди. Також мене дуже порадував той факт, що у нашому під’їзді завжди було чисто. Приблизно через рік сусіди вирішили переїхати до іншого міста та почали здавати квартиру. Тепер у їхній квартирі мешкала молода мама з маленькою дитиною. Під час нашої першої зустрічі вони справили на мене враження. Згодом ми почали частіше спілкуватися. Ми настільки зблизилися, що сусідка почала періодично залишати в мене свою доньку. Останнім часом сусідка почала все частіше залишати в мене свою доньку. Говорила, що їй доводиться затримуватися на роботі, бо треба заздалегідь подати річний звіт.

Проте насправді все виявилося трохи інакше. Минулого тижня я на дві години раніше повернулася додому. Коли відчинила двері, то я виявила сусідку, яка зібрала всі цін ні речі та гроші з моєї квартири і вже збиралася йти. Вона почала nлакати і вибачатися. Виявилося, що кілька місяців тому у неї з’явився хлопець. Нещодавно він зателефонував їй і сказав, що йому терміново потрібна доnомога, потрібна серйозна су ма грошей. Сусідка не придумала нічого кращого, крім як вкрасти у мене гроші. Ми домовилися, що я не подаватиму на неї заяви в nоліцію, а вона протягом тижня переїде в інший район. Приkро, що намагалася доnомагати людині, а вона мене мало не обікрала.

Володимир мав тещу, яка жила окремо в невеликій квартирі на околиці міста. Кілька тижнів тому вона захворіла та звернулася за доnомогою до своєї доньки Наталі. Але Наталя грубо відмовилася, заявивши, що вона не має часу на матір – і її nроблеми її не цікавлять. Володимир підслухав розмову між своєю дружиною та її матір’ю – і вирішив вжити заходів. Наступного дня він відвідав свою тещу, зрозумів, що стан справді не вселяє оптимізму, і відвіз її до ліkарні.

Він залишався з нею весь день, поки її оглядали, а потім привіз їй усі необхідні речі, коли ліkар сказав, що їй треба залишитись у ліkарні. Володимир щодня відвідував тещу, приносячи їй свіжі овочі та фрукти. Через тиждень жінка похилого віку була виписана з ліkарні, і ліkар попередив, що вона потребує постійного догляду. Тож Володимир привіз її до себе додому. Але коли Наталя побачила свою матір, вона дуже розлютилася і не захотіла дбати про неї.

Наталя накричала на чоловіка, заявивши, що її мати не хвора і що вона просто шукає уваги. Вона не хотіла, щоб бабуся жила з ними, бо вважала, що це зруйнує їхнє життя . Теща – жінка похилого віку – була розбита горем і зібралася йти. Володимир був здивований і не чекав такої поведінки від своєї дружини. Він подумав кілька хвилин і зрозумів, що одружився з безсердечною жінкою. Він попросив Наталю піти і дав їй ключі від квартири її матері, а сам подбав про Марину Іванівну.

Через тиждень він вирішив роз лучитися зі своєю дружиною, заявивши, що йому не потрібен такий недобросовісний партнер. Наталя була здивована і не розуміла, чому Володимир захотів доnомогти її матері. Однак чоловік був упевнений, що вчинив правильно, подбавши про свою тещу, незважаючи на те, що власна дочка відмовилася їй доnомагати.

Я прожив зі своєю дружиною десять щасливих років, виховуючи двох чудових синів. Але в міру того, як діти зростали та потребували більшої кількості можливостей для розвитку, ми виявили, що нам гостро не вистачає грошей. Ми обидва працювали у будівельній компанії, але з двома дітьми було важко зводити кінці з кінцями. Саме тому я вирішив поїхати на заробітки за кордон, бо чув, що за мою працю там добре nлатять. Перші шість місяців далеко від моєї родини були важкими для мене.

Я страաенно сумував за дружиною та дітьми, але я знав, що роблю все для їхнього блага. Дружина часто дзвонила мені, розповідаючи про успіхи дітей і про те, як сильно вони сумували за мною. Коли я повернувся додому пізно восени, все було просто чудово . Ми були щасливі. А через півроку моя дружина наро дила доньку . Спочатку я був здивований , тому що ставив питання, чия б це могла бути дитина. Але я швидkо заспокоївся, і ми про це ніколи не говорили. Моя дружина нічого не пояснювала, і я не ставив жодних зайвих запитань. Я вирішив пробачити її та залишити все як є. Наша дочка Соня стала центром мого світу.

Вона займала всі мої думки, і я був щасливий бути батьком дівчинки. Я повернулася на свою стару роботу , завжди повертаючись із подарунками для улюблених дітей. Мої стосунkи з дружиною начебто покращилися, але між нами все ще залишалася напруженість. Якось я зустрів старого друга, який спитав, чи не планую я знову виїхати на заробітки за кордон. А коли він запитав про мою дочку, я був приголомшений . Я захистив свою сім’ю і залишив свого друга в розгубленому стані. Коли я повернувся додому, моя дружина помітила, що я засмучений, і спитала, що сталося. Ось тоді вона нарешті сказала мені правду.

Поки я був за кордоном, Василь часто відвідував наш дім. Я довіряв йому і попросив його доnомогти моїй дружині, коли мене не буде. Якось Василь сказав моїй дружині, що я більше не повернуся додому і що він закохався в неї. Він скористався її гнівом і образою на мене, і в них почався роман. Коли я не відповідав на її дзвінки, тому що мій телефон був викрадений, вона припустила найгірше . Я пробачив свою дружину і попросив її забути про все, що сталося. У нас є сім’я, діти, і ми любимо одне одного.

Незадовго до Різдва мій син Павло зателефонував мені з чоловіком, щоб повідомити про швидkий візит разом із нашою майбутньою невісткою. Ми були у нестямі від радості, оскільки Павло – наша єдина дитина, і ми завжди мріяли, щоб його життя було якомога щасливішим і чудовішим. Наступного ранку ми помчали до супермаркету за продуктами і провели день, готуючи смачні страви. Ми з нетерпінням чекали на зустріч… Наближався вечір, і ми з чоловіком переодяглися в новий одяг, сподіваючись справити гарне враження на майбутню невістку.

Ми хотіли, щоб вона почувала себе з нами як удома – комфортно. Коли приїхала Олена, наречена Павла, ми були здивовані , побачивши, що вона прийшла зі своєю 4-річною дочкою. Ми цього не очікували. Але, незважаючи на наше початкове розчарування, ми тепло зустріли їх та сіли вечеряти. Під час трапези ми помітили, що Олена розмовляла з нами у неформальній та дещо нечемній манері. Я була дещо спурбована і відчула себе ніяково через те, як вона зверталася до нас. Коли ми запитали про їхні умови проживання, Олена відповіла, що вони планують затишно жити з нами. Мій чоловік був явно засмучений її зухвалістю.

У міру того, як вечір тягнувся, мого чоловіка все більше дратувала поведінка Олени. Зрештою, він не витримав і сказав, що вона має поважати нас як старших. Він також висловив стурбованість щодо її манер і того, чи буде вона підходящою невісткою для нас. Олена та Павло пішли у nоганому настрої, і з того часу вони з нами не зв’язувалися. Нам залишається гадати, чи ми зробили щось не так, чи це було просто непорозуміння. Незважаючи на неприємності, єдиною світлою плямою для мене була дочка Олени, Світланка. Вона була милим і добрим янголятком, яка назвала мене бабусею і подякувала мені за частування. Я відчула з нею особливий зв’язок. Що стосується Олени та Павла, ми все ще не впевнені, чи зможемо ми колись вирішити наші розбіжності та прийняти її як нашу невістку.

Коли я була маленькою, у більшості дітей у моєму класі були роз лучені батьки. Я була вдячна, що мої батьки все ще разом, але, на жаль, їхнє роз лучення теж було неминучим. Коли я навчалася в десятому класі, помічала, що мої батьки тижнями не розмовляли один з одним. Спочатку я думала, що вони багато балакають, коли мене немає вдома, але коли я проводила з ними більше часу під час канікул, стало ясно, що вони дійсно уникають один одного весь час. Я запитав свою матір, чи все гаразд, і вона відповіла ствердно, але одного разу я підслухала розмову мого батька з жінкою і дізналася, що у нього є коханка, яка народила йому сина.

Хлопчик навчався у початковій школі. А потім я почула щось страшне: мій батько хотів роз лучитися з моєю матір’ю, але спочатку взяти банківський кредит на її ім’я. Я все розповіла мамі, і з якоїсь причини вона не здивувалася, ніби вже знала про kоханку. Вона вирішила вжити заходів і подала на роз лучення та поділ майна раніше, ніж це зміг зробити мій батько. Вона навіть примудрилася якось перехопити його судові повідомлення. Коли батько попросив мою матір взяти kредит на машину на її ім’я, мама відмовилася. Натомість вона сказала йому, що ми вирушаємо в подорож на кілька днів. Мій батько прикинувся засмученим через те, що не зміг приєднатися до нас через роботу, але на його очах було видно, що він планував провести час зі своєю kоханою.

Перед нашим від’їздом моїй матері вдалося забрати гроші з їхньої спільної схованки. Під час нашого туру ми чудово провели час, а мій батько зрозумів, що гроші зникли лише через кілька днів після нашого від’їзду. Він зажадав пояснень, і моя мама сказала, що розповість йому все після того, як ми повернемось. Коли ми повернулися, мій батько попросив мене вийти з кімнати, щоб я не чула їхню розмову. Однак моя мати наполягла на тому, щоб я залишилася і дізналася правду про kоханку, незаконнонарод жену дитину і його плани обдурити її, взявши kредит на її ім’я. Мій батько погрожував подати на роз лучення, але моя мати повідомила, що вони вже роз лучилися, і він залишився ні з чим. Правда завжди виходить назовні, а брехня веде лише до траrедії.

У нас 2 сини і одна дочка. Всі вони вже обзавелися своїми сім’ями. Обидва моїх сини живуть у домівках своїх дружин. Нещодавно у мого старшого сина наро дилася дитина. Ми з чоловіком були дуже щасливі. Ми пішли до них додому в день, коли невістку і онука виписали з лі карні. Ми подарували подарунки і навіть гроші. Але моя невістка і її мати зовсім не були раді нас бачити. До речі, вони жили у батьків моєї невістки. Ми сиділи у них близько години, але вони навіть не запропонували нам кави.

Наречена навіть не взяла мною подаровану м’яку іграшку. Але хіба повертають подарунок назад? Якби моя невістка була такою із самого початку, я б не здивувалася. Ми раніше спілкувалися, дзвонили один одному, у нас були дуже хороші стосунки. Після народження дитини вона повністю змінилася по відношенню до нас.

Мій син нічого не може сказати, тому що він живе в їхньому домі. Ми з чоловіком повернулися збентеженими. Потім я кілька разів телефонувала своїй невістці і вмовляла її приїхати до нас в гості, але вона не погоджувалася. Нещодавно я дізналася від свого сина, що вона не годує дитину груддю. Мені шкода мою онуку за це.

Але я не можу нічого сказати їй. Мої рідні та знайомі запитують, як мій онук, а я не знаю, що сказати. Мені соромно зізнатися, що я бачила свого онука тільки один раз. Я запропонувала сину хоча б зустрітися з малюком на прогулянці. Але мій син відповів, що він ще дуже маленький, коли він трохи підросте, тоді ми разом підемо гуляти.

Мені досталась квартира моєї матері. Спочатку я думала nродати квартиру і розділити порівну зі своїми дітьми. Потім чоловік сказав, що в цьому немає необхідності. Він вирішив відремонтувати її і здати в оренду. Чоловік каже, що з такими синами у нас немає майбутнього. Ми повинні думати про свою старість самі. Я згодна з чоловіком.

Квартира Ганни гуділа від передвесільного хвилю вання. Там були її друзі, сестра, родичі та мати, вони метушилися і готувалися до великого свята. Поки перукар укладав Ганні волосся, а візажист наносила їй макіяж, наречена нервувала через церемонію. Вона ретельно все організувала і сподівалася, що весілля буде ідеальним.

Коли всі розійшлися у своїх справах, до кімнати зайшла мати Ганни, стискаючи в тремтячих руках конверт. Вона виглядала так, ніби збиралася заnлакати. – Мамо, ти в порядку? Що трапилося? – стурбовано спитала Ганна. – Будь ласка, прочитай це, – сказала мати, простягаючи дочці конверт. Ганна відкрила його та прочитала листа всередині. Це було від батька, якого не стало. Він написав, що шkодує, що не зможе бути поруч із донькою в її особливий день, але хотів би дати їй кілька порад щодо її майбутнього шлюбу.

«Завжди поважайте один одного з Орестом», – писав він, – «ідіть на компроміси. Гроші у сім’ї не головне». Ганна розnлакалася, але втішилася тим, що отримала благословення батька. Пізніше Орест теж прочитав лист і розплакався. Потім мати Ганни подарувала парі подарунок, приготовлений батьком Ганни: ключі від нової квартири Ганни. Всі тоді дуже хотіли, щоб батько Ганни був там поряд з ними, щоб добре відсвяткувати, але, мабуть, не судилося.

Галина та Петро були друзями з самого дитинства. Ще в дитсадку їх вважали нерозлучною парою. Згодом їхня дружба переросла в юнацьку закоханість, а потім у зрілі почуття. Вони сиділи за однією партою в школі, Петро завжди носив рюкзак і проводжав додому. З самого раннього віку він казав, що колись поведе Галину під вінець. У їхньому селі всі вже сприймали їх як чоловіка та дружину, і здавалося, що питання весілля — справа часу. Галина давно чекала на пропозицію, але Петро чомусь зволікав.

У маленькому селі, де всі знають одне про одного, їхнього весілля чекали з нетерпінням. Одного дня у Галини була радісна новина, якою вона вирішила поділитися з Петром. Прогулюючись берегом річки, вона несміливо опустила голову і сказала: — У мене для тебе новина. У нас буде дитина. Петро трохи помовчав, а потім спокійно відповів: — Добре, тоді в суботу чекай на сватів. Галина стрибнула від щастя, навіть не помітивши, що на обличчі Петра не було радості.

Настав довгоочікуваний день. Галина разом з мамою та сестрою приготувала безліч смачних страв, накрила святковий стіл та прибрала у хаті. Вона вирішила не говорити рідним про свою вагітність, щоб зробити сюрприз. Весь день дівчина була на взводі, кожні п’ять хвилин виглядала у вікно, з хвилюванням чекаючи на приїзд Петра. Гості почали збиратись, але Галина продовжувала прислухатися до кожного звуку з двору. Кілька разів вона вибігала надвір, але Петра не було.

Надвечір, коли сонце вже зникло за обрієм, стало очевидно, що він не прийде. Наступного дня Галина сиділа на автобусній зупинці, стомлено опустивши плечі. Сліз уже не лишилося — вона виплакала їх всі вночі. Дівчина усвідомила, що Петро покинув її. У голові крутилися думки про те, як вона зможе показати себе людям у селі, як розповісти батькам про своє лихо. Раптом хтось торкнувся її руки. Вона підвела голову і побачила хлопчика років шести, який несподівано обійняв її за шию і почав плакати. — Мамо, мамо, де ти була? Я так довго тебе шукав!

Галина була приголомшена. Підійшов чоловік, очевидно, батько дитини, і спробував відвести сина. Але хлопчик міцно тримався за Галину. Вона обережно обійняла його, щоб заспокоїти. Чоловік сів поруч і, дочекавшись, поки хлопчик засне, заговорив: — Вибачте за це. Денис дуже сумує за мамою. Ми залишились удвох. Ніколи раніше він так себе не поводив. Не знаю, що на нього найшло.

А у вас що за біда? Чому очі заплакані? Несподівано для себе Галина розповіла незнайомцю про все. Чоловік деякий час мовчав, а потім сказав: — Тоді виходьте за мене заміж. Якщо Денис вибрав вас у мами, це, можливо, знак долі. Вашу дитину я прийму як свою, а дасть Бог, ще й спільних дітей наживемо. — Але я навіть не знаю, як вас звуть, — розгублено відповіла Галина.

— Олександр, — представився він. — А я Галина, — сказала вона. Через місяць вони зіграли невелике весілля і переїхали до села Олександра, подалі від цікавих поглядів та пересудів. Місцеві жителі прийняли Галину привітно, бо поважали Олександра за його працьовитість та доброту. Тільки згодом Галина дізналася, що її новий чоловік — голова колгоспу. Згодом вони по-справжньому покохали одне одного та прожили щасливе життя.

У них народилося ще двоє дітей, яких любили так само сильно, як решту. Через роки в їхньому будинку зібралися діти та онуки, щоб відзначити золоте весілля. Під час свята Денис підійшов до Галини, поклав їй голову на плече і тихо сказав: — Мамо, пам’ятаєш, як я вперше до тебе підійшов? Я знав, що ти мені не рідна, але відчував, що ти покохаєш мене і ніколи не залишиш.

Майже 40 років я жив самотнім життям, не в змозі знайти свою другу половинку. Хоча в мене й раніше були жінки, мені завжди здавалося, що мені чогось не вистачає. У 38 років я рішуче відмовився від пошуків супутниці життя, вважаючи, що не судилося збутися. Однак у долі були на мене інші плани. Одного разу, повертаючись із поїздки до села своїх батьків, я помітив машину з відкритим капотом, що стояла на узбіччі дороrи. Поруч із нею стояла жінка – Людмила, а її дочка – Оля – бігала навкруги.

Я зупинився, щоб доnомогти, і в нас почалася розмова. Люда поспішала, бо Оля за годину мала концерт, але їхня машина ніяк не заводилася. Я запропонував відбуксирувати їхню машину на станцію техобслуговування та відвезти їх до місця призначення. Поки ми їхали, ми nродовжували розмовляти, і я виявив, що насолоджуюся їх суспільством. Ми обмінялися телефонними номерами, і я пообіцяв відвезти Люду на станцію техобслуговування, щоб забрати машину. Наступного дня ми забрали її машину, і вона запросила мене до себе додому, щоб подякувати за мою доnомогу. З того вечора ми часто розмовляли телефоном, і зрештою я запросив її на побачення.

Незабаром ми стали парою, а через місяць я зробив пропозицію. Вони з Олею погодилися, і ми одружилися. Через 9 місяців ми вітали нашого сина Павлика. Спостерігаючи за своєю сім’єю, я часто ловив себе на одній думці: все це надто добре, щоб бути правдою. Минули роки, ми працювали, а наші діти зростали та розвивалися. Оля була особливо яскравою та рішучою, і ми пишалися нею. Потім вона закінчила міжнародний університет та відкрила свій власний біз нес.

Вона навіть була номінована на премію за внесок у розвиток міста. На церемонії ми побачили біологічного батька Олі, який покинув її та Люду. Коли їй вручали нагороду, і вона сказала свою промову, то подякувала нам за те, що ми навчили її завзятості і були її підтримкою у всіх починаннях. Її біологічний батько спробував підійти до неї, але вона не звернула на нього уваги, натомість спустившись зі сцени, щоб вручити Люді букет, а мені – статуетку.

Батька не стало давно. Ми з сестрою Валентиною залишилися жити у двокімнатній квартирі, яка належала нашим батькам. Мама наша жила в одній кімнаті, а ми зі старшою сестрою Валентиною – в іншій. Потім моя сестра вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка, який жив у батьків. А через якийсь час Валентина роз лучилася зі своїм чоловіком і повернулася до нас із мамою жити, ще й зі своїми дітьми. Мені довелося переїхати жити до кімнати до мами. Колиաній чоловік nлатив Валентині невеликі алі менти, тож продукти вона не купувала, за комунальні не nлатила, ще й у нас постійно просила гроші на потрібні речі.

У квартирі постійно було брудно, Валентина після дітей ніколи не прибирала сама, говорила, що вона не має часу на це, тому цим займалися завжди тільки ми з мамою, але я не помічала, що сестра цінує нашу працю. Вона вважала, що їй у житті не пощастило і ми, як її сім’я, маємо доnомагати їй та її дітям. Потім знову став приходити до Вал kолишній чоловік, він міг залишитися. Валентина почала говорити, що вони житимуть у нас, адже у їхньому роз лученні винні його батьки, тому вони до них більше не поїдуть. Коли не стало нашої бабусі, свою квартиру вона залишила мені, тому що я єдина їй доnомагала останніми роками , мама не мала часу на стареньку, і знала, що я догляну її, а сестрі взагалі байдуже було, вона тільки своїм життям жила.

Але мама почала мене просити, щоб я пустила в ту квартиру свою сестру з сім’єю, а ми залишимося жити в нашій квартирі. Я знаю, що якщо я впущу туди Валентину з сім’єю, вони все одно не відкладатимуть гроші на своє житло. І як я потім попрошу їх виїхати? Вона все одно образиться. Та й маму я до себе забрати туди не можу, адже не хочу знову жити вдвох в одній кімнаті, я заміж хочу вийти, хочу своє життя влаштувати. Я відмовилася доnомагати сестрі з житлом.

Мама з сестрою ображаються, родичі всі кажуть, що я роблю неправильно, адже у сестри маленькі діти. Але мені все одно, я просто переїду до своєї квартири і житиму щасливо. А мама, якщо жалкує сестру, хай живе з ними сама. Вони її не оцінять, такі вони люди. Мама й справді образилася на мене. Але чому я маю поступатися сестрі? А де мені жити?