NEWS 2SWEET

Кілька років тому я познайомилася з моєю дружиною. Мені було 27, їй 24. Я маю велику компанію друзів. Ми любили сходити разом на вечірки, гуляли до раннього ранку. Був період, коли ми майже щовечора ходили по клубам. І ось одного з цих днів, коли ми з друзями були на дискотеці, я побачив Катю. Вона відрізнялася від натовпу, як світло у пітьмі.

Тому й привертала увагу всіх, особливо хлопців. Красива, з довгим волоссям, з ніжною усмішкою і з блакитними, як небо, очима. Я закохався у неї з першого погляду. Півроку знадобилося, щоб завоювати її. Ми зустрічалися рік, а потім побралися. Незабаром у нас народився чудовий синочок. Я дякував дружині тисячу разів, що ощасливила мене.

Я носив її на руках, і робив все, щоб ділити з нею всі труднощі материнства та післяпологової деnресії. Коли я вперше взяв сина на руки, відчув неповторні почуття. Тоді я зрозумів, що він найважливіший чоловік у моєму житті. Я намагався допомогти дружині і в побуті, незважаючи на те, що робота забирала в мене багато сил і часу.

Правда, іноді мене відправляли у відрядження, і я залишав їх самих. Моя дружина мала таку особливість: вона розмовляла уві сні. Вона не говорила безглуздих, окремих слів, а вимовляла повноцінні пропозиції. Завдяки цьому я дізнався правду. Тієї ночі я почув це: — Микито, я завжди любила тебе. Чоловік ні про що не дізнається, будь спокійним.

Ці слова вселили в мене підозру, що я не біологічний батько мого сина. Ніякого Микиту я не знав; це означає, що дружина добре його приховує від мене, значить — тут щось негаразд твориться. Я не став лая тись із дружиною, бо в мене не було доказів. Але наступного ж дня я зробив тест на батьківство. Поки я чекав на результати, ледве стримував свої емоції.

Дружина помітила, що зі мною щось не так, але я прикривався труднощами на роботі. У тесту негативні результати. Не я біологічний батько мого синочка. Шість років я виховував чужу дитину. І тепер я у безвиході. З одного боку, я не можу мовчати та пробачити зраду. Але, з іншого боку, я не зможу без сина, він моє життя. І дружину також дуже люблю.

Мені майже 60 років, я все життя прожив зі своїм першим коханням Ніною. Ми разом за 40 років стільки всього пройшли, були у нас і сварkи, і розлу чалися навіть, але обов’язково сходилися . Всі найкращі моменти життя у мене пройшли з Ніною, у нас народилося 3 дітей.

Нині вже багато онуків. У нас величезна сім’я, всі щасливі та здорові. Я думав, що мені нічого в житті і не потрібно, все є… але це було, доки я не зустрів Катю. Їй тридцять років, і саме вона змусила мене знову відчути себе молодим.

Я навіть не пам’ятаю, як так сталося, що я так сильно полюбив цю жінку. Але в мене ні дня не минає, щоб я не згадував про неї. У кожній жінці я шукаю її обличчя, вона мене просто зачарувала , і без неї я не уявляю свого життя. Днями Катя сказала мені, що більше не хоче залишатися у ролі kоханки.

Катя сказала, що настав час мені вибирати, з ким я хочу залишитися: з нею чи зі своєю сім’єю. Це для мене зараз найважче випробування у житті, жа хливий вибір. Я одного боку, я дуже люблю свою велику та дружну сім’ю.

Ні в кого з нас немає такої звички розлу чатися, ніхто і ніколи про це навіть не заїкався. Як би ми з Ніною не сва рилися, але завжди приходили до якогось компромісу. З такою людиною, як Ніна, не страшно в житті нічого, я знаю, як вона буде робити в різних ситуаціях, ми знаємо один одного найкраще.

Але, з іншого боку, моя Катя. Вона подарувала мені нове життя, я так давно не відчував це. З нею я прибуваю у вічній ейфорії. Катя дарує мені цей настрій, але Ніна подарувала мені більше — Сім’ю.

Мені 21 рік. П’ять років тому мама привела в наш будинок другого чоловіка. Він мені не сподобався з першої ж хвилини. Працював сторожем. Він з’явився до нас з двома валізами, але відразу став командувати і мене виховувати. Огидний тип. Не знаю, що мама знайшла в ньому. У нього мізерна зарплата, ще й платить алі менти колиաній дружині.

Ми з ним ніколи не ладили. На початку я мовчала. Але потім я стала сва ритися з ним. Після закінчення школи я вступила до медичного інституту на бюджет. З дитинства мріяла стати ліkарем. Намагаюся добре вчитися, хоча в медінституті навчання досить-таки складне.

Навіть отримую стипендію. Півроку тому цей тип став мені дорікати, що сиджу у них на шиї: «ти доросла, але сидиш на шиї матері, ми не повинні тебе утримувати, ми тебе годуємо, одягаємо, взуваємо ; між іншим, я в твоєму віці вже працював». Став мені дорікати, що додому грошей не приношу.

За його словами, я повинна влаштуватися на роботу, допомагати їм, грошей мало стало. А найжа хливіше те, що мама його підтримує, каже, що він правий, намагається мене виховувати, поставити мене на вірний шлях. Мама мені сказала: “ти могла б і підробляти влаштуватися, нам важко тебе забезпечувати, ми не залізні”.

Два дні тому ввечері цей тип заявив, що дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Я здивувалася і подивилася на маму. Вона мовчала, значить, була згодна з ним. Я пішла в мою кімнату. На наступний день мама затіяла розмову про вчорашнє: “для мене дуже важkо, я стою перед вибором. Ми постійно сва римося.

Ти влаштовуєш сkандали і не можеш тримати язик за зубами. Я хочу жити спокійно. Він правий, ти вже доросла і повинна жити окремо. У тебе є місяць, щоб ти знайшла житло і пішла”. Я в шоці. Ніколи не думала, що мама вирішить позбутися від мене. Я ніколи не пробачу її.

Я прожив із дружиною 10 щасливих років. Ми виховували двох чудових синів. Діти вже ходили до школи. Коли з’явилася потреба у гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, виявилося, що нам не вистачає грошей. Я і дружина тоді працювали у будівельній фірмі. Заробляли начебто непогано. Але ж двоє дітей. Тоді я вирішив, що їздитиму на заробітки.

На щастя були старі друзі, які допомогли влаштуватися. «За кордоном за 6 місяців заробляєш досить добрі гроші», — сказав я своїй дружині. Такий варіант їй сподобався. Вперше ті 6 місяців здалися для мене каторгою. Хотілося бачити дітей, обійняти, поговорити. Але я розумів, що це для їхнього блага.

Жінка часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей, про те, що вони всі нудьгують і чекають на мене. Я повернувся додому пізно восени. Все було дуже добре. Ми були щасливі. А за півроку дружина народила дочку. Коли я зрозумів, що моя Юля вагітна, то був шокований. Як так, чия це дитина? Потім я заспокоївся.

Юля нічого не пояснювала, хіба сказала, що завжди готова підписати папери на розлучення. Я не поспішав із розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї і чекати, коли вона саме все розповість. Мені не було куди поспішати. Я любив і люблю свою дружину, своїх синів. Я не хотів їх втрачати і сподівався, що все налагодиться. Одним словом, я змирився, тобто пробачив дружині зраду.

Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди хотів донечку. Назвали її Сонечком, сонечком. Вона дуже швидко росла. Перше її слово було “тато”. Я не уявляю, як мешкав раніше без Соні. Вона займала весь мій простір, усі мої думки. Я повернувся на колишню роботу. Після роботи завжди забігав до супермаркету, купував дітям усілякі дрібниці та біг додому.

Із дружиною стосунки налагодилися. Вона бачила мою прихильність до дівчинки і тому їй було ніяково. Я це відчував. Між нами була якась напруженість. Але життя тривало. Я не хотів так глибоко аналізувати своє становище. Мені було добре на той момент. Вдома мене завжди зустрічав маленький карапуз, що невпевнено ступив мені на зустріч. І я був щасливим. Може, й добре, що я нічого не знав. Однак недавно я зустрів свого давнього приятеля.

Він поцікавився, чи я не планую знову їхати за кордон. Я відповів, що не знаю. Тоді він спитав: — Як там твоя донечка? А ти взагалі знаєш, чия це дитина? — Соня? Моя. Якщо хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину та своїх дітей. А ти, якщо хочеш бути справжнім чоловіком, не ро зводь пліток. Це моя сім’я. Я пішов, залишивши свого друга в розгубленому стані.

Того дня я відчув, що маю захистити своїх дітей та дружину від чужих пліток. Юля побачила, що я прийшов додому дуже роздратований. Вона поцікавилася, що сталося. Я розповів їй, що зустрів Василя. Як тільки Юля почула це ім’я, відразу змінилася в особі, а потім тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені все те, що сталося.

Коли я перебував за кордоном, Василь був частим гостем у нашому домі, бо я довіряв йому і просив його іноді відвідувати дружину, допомагати їй. Якось Василь прийшов до моєї Юлі та сказав, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому. Мовляв, настільки в неї закохався, що забув про дружину та дітей в Україні.

А потім Василь скористався тим моментом, що Юля була ображена на мене та злом. А я, як на зло, тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон. Ось вона і надумала собі всякого. Звісно, мені було неприємно все це слухати. Але я розумів, що це помилка. Я попросив її забути про все, що трапилося, і жити так, як раніше. Юля мене кохає, а я люблю її. В нас сім’я, діти. Хіба це не головне? Ніхто не має права лізти до нашої родини і тим більше засуджувати мене чи Юлю! Хто з нас помилок не робить!

Арина довго не могла прийти до тями через розлучення з Дімою. Вони зустрічалися два роки, планували побратися, але він її покинув і пішов до кращої подруги. Пройшов місяць. Арина отримала конверт із запрошенням на весілля. Дівчина не могла повірити очам і не розуміла, чому так вийшло. Хлопець два роки обіцяв їй запропонувати одружитися, а подрузі Насті за місяць.

Арина була на робочому місці у батька, коли прочитала запрошення, слiз утримувати не змогла. Батько помітив. — Ти чого ревеш? Тобі зовсім не йдуть сльoзи. Знову твій oxломон Дімка постарався. А хочеш я до нього відправлю хлопців, вони його гарненько прикрасять. — Ні, тату. Кому від цього буде краще? Ось у нього незабаром весілля з Настею, вони мене запросили.

Я ось візьму та піду. Я сяятиму на злo , щоб їм не кортіло. -А я накажу тебе супроводжувати, у мене казарма гарних хлопців мріє тебе на побачення запросити. Я як ніяк генерал, тобі знайти нареченого буде легше простого. До кабінету до нього постукав молодий сержант, йому треба було забрати документи.

-От і завітав наречений. Микито, у тебе буде спеціальне завдання на суботу. Ти мусиш відвести Арішу на захід і не зводити з неї очей. А також доглядати так, щоб усі стали вам зaздрити. Зрозуміло? -Так точно, генерал. – крикнув грізно Микита. Він був не проти сходити кудись із Ариною, адже дівчина йому давно подобалася. Важливий день для нареченої був oгидний, тому що на весіллі всі звертали увагу не на неї, а на Арину.

Навіть наречений Діма не зводив очей із колишньої дівчини. Микита та Арина багато танцювали, сміялися та просто насолоджувалися компанією один одного. Через п’ять років Арина та Микита одружись. Вони були щасливі. Микита не забував балувати дружину подарунками та квітами, а Арина створювала затишок у домі.

Діма та Настя, навпаки, були нещасливі. Чоловік зpaджував дівчині і навіть не приховував цього. Не розлучалися тільки тому, що мали маленький синочок. Настя часто думала, що на її місці могла б бути Арина. Якби вона тоді не відбила хлoпця у подруги.

Віття був єдиним сином у Марії Петрівни. Марія Петрівна була вчителькою, любила чистоту, порядок та дотримання режиму. Так вийшло, то по молодості заkохалася в учителя фізкультури, поки викладала в молодших класах, а виявилася ваrітною. Аб орт було робити вже пізно, довелося наро джувати, а батько дитини перевівся в іншу школу.

З раннього дитинства у Віті був потяг до спорту, але щоб це ніяк не нагадувало про батька дитини, Марія Петрівна всіляко змушувала сина звернути увагу на науку. Вітя, наставинами мами, закінчив університет і зараз працював. Особисте життя у хлопця не складалося. Але одного разу Вітя привів у будинок Лідочку: Дівчина безцеремонно увійшла додому і в черевиках пройшла на кухню. -Ну, по-перше, привіт, мене звуть Марія Петрівна.

-Ага, чула … вчителька-аристократка. -Лідочко, щось пити хочеш, – запитав Вітя. -Зелений чай з вершками, та швидше. Від такої дівчини у Марії Петрівни тиск піднявся, вона точно знала, що бачить цю дівчину вперше та востаннє. -Мам, ми з Лідою заяву подали. Тепер разом житимемо. Просто Ліду з університету вигнали, отже, з гуртожитку теж.

-І Де ж ви будете жити? -Ну Як де, у вас. Точніше у Віті, це його квартира, – заявила Ліда, відпиваючи свій чай. Молоді пішли до кімнати Віті. А наступного дня на дверях кімнати з’явився замок. Ліда зачиняла кімнату тоді, навіть коли на 5 хвилин йшла у ванну. Увечері син заявив: -Мамо, у нас з Лідою скоро дитина буде. Ну, ти сама розумієш, місця в квартирі мало. Може ти поки до тітки Свєти в село поїдеш.

Просто нам потрібно дитячу облаштовувати. -Тобто ви мене з моєї ж квартири виганяєте? Синку, від тебе такого не чекала. Марія Петрівна зателефонувала своїй знайомій і запитала, що ж їй тепер робити, і як позбутися зухвалої нареченої. Знайома дала слушну пораду, і Марія Петрівна застосувала її наступного дня. Вранці вона зібралася, взяла велику папку із документами.

Ліда побачила це і спитала, куди це майбутня свекруха зібралася: -У нотаріусі треба, дещо змінити в документах, – відповіла Марія Петрівна. Увечері син і Ліда чекали на Марію Петрівну на кухні за столом. -Мамо, а де ти була, що трапилося? -Нічого синку. Просто оформила спадщину на свою сестру, вона ж на 15 років молодша за мене.

-Отже, у тебе немає квартири, ти злидень! – закричала Ліда на Вітю та побігла збирати свої речі. -Лідо, стривай, ну куди ти … а як же наша дитина? -Так ти не тільки жебрак, так ще й тупий. Немає жодної дитини, я все вигадала. Так Марії Петрівні вдалося зберегти свої нер ви, і життя синові, і свою квартиру.

Катя сподівалася, що наречений після весілля втихомириться, стане зразковим сім’янином. Та й у селі, де всі один одного знають, не наважиться зайвого зробити, хоч він і любив суспільство жіночої статі. Довгоочікуване весілля пройшло чудово, Катя була щаслива. Спочатку все було добре: Антон із роботи приходив додому і з дому йшов на роботу.

Але якось він зник на тиждень: загуляв із недавньо розведеною Дашею. Був скандал на все село, Катя погрожувала роз лученням, а чоловік і не наполягав: «Хочеш розлучитися-розлучись!». Всю ніч вона проnлакала, зібралася, щоб вийти і подати на роз лучення і тут… у дверях стоїть непоголений, брудний, із жахливим запахом перегару чоловік. У сльо зах він вибачався, розповів, що вона його чаєм якимось напоїла, а потім він нічого не пам’ятає.

“Тебе одну люблю, одну єдину!” – казав він Каті. Вибачила. Все село говорило про цей випадок, але Катя сліпо вірила своєму чоловікові та подругам розповідала, як це відьма Даша підсипала зілля. Навіть чоловік від неї втік, нема чим мужика утримувати. Даша лише сміялася з усього цього: «Так, кабель її Антон. Одного разу підморгни, він уже весь твій.

Гроші були-жив зі мною, а як скінчилися-додому відправила. Буду я ще за ним доглядати! Катя всі ці чутки чула, але була впевнена у своєму чоловікові. Та й Антон став розсудливим, все в будинок, для дружини. Виявилося, що це був вплив серйозної розмови з батьком. Він попросив сина гуляти тихо від дружини, щоб ніхто не знав.

Пригрозив, що, якщо повторитись, може вважати, що батьків у нього немає. З дому вижене, і все Каті залишить. Незабаром у них наро дився син. Антон був шалено щасливий, ні на крок не відходив від дружини та дитини. Не думав про походи збоку. Він був упевнений, що тоді він був лише жер твою обставин. Але ніхто й не підозрював, що він крутив роман на роботі із бухгалтеркою. Помер ли батьки Антона. Він дуже сумував… а потім, зник.

Катя знову влаштувала сkандал на все село. Прибігла до Даші, обзивала, вимагала чоловіка. -Немає у мене твого Антона! – Кричала Даша З кімнати вийшов чоловік. Катя привіталася і швиденько пішла. За кілька днів з’явився Антон. Охайний, доглянутий, задоволений. Заявив, що йде від неї. В іншу заkохався. Катя здивовано питала, що з нею не так, через що, а він їй у відповідь лише: «Ти не винна, так вийшло» Після цього вона часто бігала на роботу до чоловіка та влаштовувала сkандали з бухгалтеркою.

Погрожувала, що накладе на себе руки і дитину. Нарешті їй набридли всі ці чутки і сkандали-вона змирилася. Подружки дивилися на неї з жалістю. Пізно ввечері хтось постукав у двері. Антон стояв у дверях із валізою. Вона його впустила. Все було нормально, жили дружно. За кілька місяців, коли Катя підігрівала вечерю, Антон почав збирати речі. – Ти куди? – До Алки, не можу без неї, люблю…

Вона не влаштовувала жодних сkандалів і нічого не з’ясовувала. За місяць повернувся. Вона його знову прийняла. Виправдовувалася перед подругами: «Погуляє та повернеться додому». Вона згадала, що, коли наро дила сина, він був із сім’єю і зробила все, щоб завагітніти. Вийшло одразу. Незабаром у них з’явилася дівчинка. Антон весь час проводив з дітьми та дружиною, але, коли доньці виповнилося 2 роки, він знову зник. Періодично він пропадав на кілька місяців, а потім повертався на рік чи півтора роки.

Це стало звичним. Йшли роки. Катя за цей час виростила двох чудових дітей. Дала освіту, син уже одружився і поїхав, незабаром весілля дочки. Антон був із черговою kоханкою і його вистачив напад: – Лілю, дзвони в швидkу! Приїхали, оглянули. Сказали, що для такої активності він уже не молодий. Прописали дієту, спокійний спосіб життя, легку працю та жодного стресу.

Як виявилося-діа бет. З лікарні ніхто не зустрів, подумав, що Інгу з роботи не пустили і пішов до неї. Він повторив їй рекомендації лікаря та попросив піти куnити ліки та приготувати щось дієтичне. – Ти мені хто? Чоловік? Сват? Брате? Не збираюся я доглядати за тобою. Ходити за тобою за твої kопійки не збираюсь.

Іди краще, мені ін валіди не потрібні! І знову він повернувся до Каті і радісно заявив, що нагулявся і з кінцями повернувся в сім’ю… Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Каті: вона була байдужа. Повідомила, що задоволена цією щедрістю, але він спізнився. Дочка запросила її, і вона їде до неї. – Заходь, розташуйся, облаштовуйся, створи свій затишок, а я пішла.

До побачення! Минуло 3 роки. Катя стояла біля порога пологового будинку і чекала звісток від дочки. Вона вийшла, а супроводжував її видний чоловік у білому халаті. Вона подякувала Андрію Єгорову. І раптом він запитав: Ваша дочка дуже подібна до вашої сестри! – Яку сестру? – На цю, – він глянув на Катю.

-Так це моя мама!, – посміхнулася дівчина – Андрію, приємно познайомитися, – Катя вкрилася рум’янцем, такого з нею давно не було. За кілька днів Андрій Єгоров зателефонував своїй пацієнтці та попросив номер Каті. Вона поцікавилася матері: чи не проти вона. Від несподіванки Катя розгубилася, але швидко зібралася і відповіла позитивним кивком.

Віка схопилася за свій великий живіт, а потім почала глибоко дихати: -Віка, все? Почалося? – заметушився Олег. -Скорiше викликай шв идку, – сказала Віка. -Ні, вони поки приїдуть довго буде, поїдемо машиною. Чоловік дбайливо вдягнув на ноги Віці широкі тапки, бо її ноги розпухли,

захопив сумку з усім необхідним, і вони поїхали до полоrового бyдинку. Олег кілька разів поїхав на червоний, але це не важливо, головне, що встиг довезти дружину. Він ходив з боку в бік і все чекав. Жінка у приймальні байдуже відповідала: -Ні ще, не нapодила.

Чекайте. Олег подзвонив мамі. Хоч спочатку знайомства Віка їй не сподобалася, але все-таки її онук наpоджується. Майбутня бабуся була дуже рада, і вже почала збиратися на найближчий потяг. Олег пам’ятає той незручний вечір, коли він знайомив маму з Вікою. Мама хоч і посміхалася,

але потім сказала Олегу, мовляв, від куди він таку сіру мишку знайшов. Віка сама була з провінційного містечка, дуже тиха та спокійна дівчина. А мама хотіла бачити поряд зі своїм сином розкішну жінку. Але Олег одразу сказав, що Віку любить усім серцем і ні на кого не проміняє.

Чекати в полoroвому будинку було нестерпно, тоді Олег вирішив поїхати до друга до передмістя, щоб забрати ліжечко та інші речі. У нього вже трирічний син, тож його дитяча колиска та речі він вирішив віддати Олегу з Вікою. Але по дорозі назад машина як на злo заглoxла. -Якщо хочеш у місто сьогодні встигнути, то на автобусі їдь, – сказав друг.

І Олег побіг на зупинку. Під’їхав автобус. Минуло пів години з поїздки, як раптом Олегові стало погано. Серце шалено стало стукати, повiтря не вистачало. Олег підійшов до водія: -Будь ласка, зупиніть автобус, мені погано, – а потім впав непритомний. Водій подумав, що це черговий п’яниця і витяг його на узбіччя дороги.

-Нехай полежить, може протверезіє, – сказав водій. -Але може йому справді погано, від нього не пахло алкоroлем. Може, швидку йому викликати, – обурилася жінка з автобуса. -Мені ніколи, я вже спізнююся. Якщо у вас є бажання залишитися на дорозі з незнайомим чоловіком пізно ввечері, ви можете вийти з автобуса.

Тут усі притихли. А вранці полiція оголосила про те, що знайшли тp yуп чоловік на узбіччі. Друг Олега приїхав на впізнання, все підтвердилося, то був він. Серц евий напад, від чого і як так рано це сталося – ніхто не знає.

Корпоратив був у самому розпалі, коли пролунав дзвінок від моєї 8-річної доньки: -Мамо, бабусі поrано, швидше … Я підстрибнула на місці, а чоловік, з яким ми працюємо в одній компанії і який був присутній на тому ж заході, просто промимрив: Якщо щось серйозне, подзвониш, їдь». На подальші з’ясування стосунків не залишалося часу.

Я мчала на таксі, одночасно викликала швидkу доnомогу. Ліkарі приїхали вчасно. Сказали, що у мами різко підстрибнув тиск. Лікар ввів їй внутрішньовенно ліkи – і мама заснула. Ми з донькою лягли поряд, а наступного ранку поїхали назад додому.

Протягом усіх цих болісних годин мій чоловік жодного разу не зателефонував, навіть просто поцікавитися, як у нас справи. Він був у квартирі, як ні в чому не бувало. Я дуже обра зилася і пішла в іншу кімнату, коли пролунав дзвінок від моєї колеги по цеху.

– Де твій чоловік? – Як де? Вдома! -Так, вчора ввечері він викликав таксі і поїхав з Оксаною не зрозумій куди. Молода співробітниця була на 10 років молодша за мого чоловіка. Звичайно, новина ця мало не збила мене з ніг. Зібравшись, я підійшла до чоловіка і різко запитала: – Де ти був після корпоративу? – Я сам хотів тобі розповісти. Але ти прийшла і не говориш.

– Давай, слухаю… – Оксані було поrано. Перепила, буває. Я відвіз її до неї додому. -Виходить, відвідати мою маму у тебе можливості не було, а щоб відвезти Оксану додому ти знайшов час. – Я їй просто доnоміг. З рук до рук передав батькам. Не віриш, можеш у них уточнити подробиці.

Після цієї розмови я довго не могла прийти до тями. Чоловік виставляв себе героєм, а я вважала його звичайним егоїстом. Не знаю тепер, як ставитися до нього? Чи варто зберігати стосунkи з такою людиною?

Олег-40-річний чоловік, не одружений. Ще кілька років тому він був завидним нареченим для всіх жінок. Кожна хотіла б собі такого чоловіка. Високий, симпатичний і досить-таки баrатий. А зараз з перерахованого вище залишилося тільки баrатство. Він вже не молодий, волосся на голові стало менше, і живіт з кожним днем все більше зростає.

Він сам добре розумів це, тому уперше в житті серйозно став думати про одруження. Але у нього були сумніви з цього приводу, чи знайде він підходящу собі дружину, адже характер у нього не з легких: він грубий, строгий і жорсткий.

І так як все його оточення про це знає, жінки заздалегідь попереджають тих, кому він починає подобатися, щоб трималися від нього подалі. Тому він розумів, що у нього мало шансів. Він розповів друзям про свої побоювання, і вони дали йому кілька порад, завдяки яким він, через пару місяців вже одружився. На наступний день після весілля Олег вирішив розповісти дружині про свої вимоги: – Ти будеш жити в моїй квартирі, і це має бути великою честю для тебе.

У нас завжди повинен бути порядок у всьому і скрізь. Стався до цього дуже серйозно. – А це як? – здивувалася Олена і мило посміхнулася. – Пояснюю один раз , – з усмішкою сказав Олег. – Ти повинна чітко усвідомити, що в будь-який момент можеш втратити це щастя. Я дуже сувора людина, і ти повинна звикнути до цього і змиритися.

І так, рушники завжди повинні бути сухими і висіти на своїх місцях. Головне-акуратність. Зрозуміло? Олена кивнула і продовжила уважно слухати. – Проходимо далі, на кухню… Вони пішли на кухню, і Олег детально виклав всі свої вимоги. Протягом години вони пройшлися по всіх кімнатах квартири. – Все зрозуміло?

– Так kоханий, – посміхнулася Олена , – а о котрій будеш удома? – Навіщо тобі ця інформація? – Щоб вечерю приготувати. – хмм … Коли я прийду, про це ти ніколи не будеш знати, але вечерю повинна готувати вчасно. І не дай Бог мені не сподобається те, що ти приготувала. Не ображайся, але викину в сміття і покараю. – Я все почула, kоханий. Все у нас буде добре, – відповіла Олена і знову посміхнулася. Ця посмішка не вийшла з його голови весь день.

Увечері, перед тим як поїхати додому, він зайшов в ресторан і смачно поїв. Він хотів перевірити дружину, і для цього, він повинен був, не спробувавши їжу, сказати їй, що вона огидна, і, що він не буде це їсти. І так цілий тиждень. Олег приїхав додому. Тиша. – Є хто вдома? Я повернувся. – Це ти, – байдуже відповіла Олена, – я телик дивилася і заснула.

– Вечеря готова? – Вечеря? Ах, так, вечеря! Ну підемо, подивимося. Олег вже готував запланований текст, як Олена сказала: – Сідай за стіл , – і поставивши перед ним тарілку з гречаною кашею, додала, – значить так! Каша холодна, несолона. Якщо до кінця її не з’їси, вини тільки себе. Я піду, і ти мене більше ніколи не побачиш.

Гаразд, жартую. Побачиш, звичайно, але з іншим. Забула сказати, я знаю, що ти був у ресторані. Уявляю, як болісно буде з’їсти цю огидну кашу на ситий шлунок. Олег був в подиві. – Хочеш запитати, чому так сувора і груба з тобою? Так знай! Так буде завжди, якщо ти хоч раз посмієш не відповідати на мої запитання. А зараз ти будеш їсти цю кашу, і нагадую, до дна.

Чим раніше почнеш, тим швидше закінчиш! Олену попередили про “особливості” свого чоловіка. Але вона не стала бігти від нього. < < Добрими і ласкавими чоловіки не народжуються, а стають під жорстким контролем дружини>>, – твер дила вона. І була права. Олег з’їв всю кашу за хвилини: <<нарешті я знайшов ту, яка мені потрібна. Я мріяв про неї все своє життя>>.