NEWS 2SWEET

Олексій народився, коли матері, Ніні Олексіївні, було 28. Він наро дився без батька. Ніна наро дила сина «для себе». У неї був хороший бізнес, що дістався від батька, прекрасне життя. Ніна забезпечувала себе на 100%. Олексій завжди відрізнявся своїм неординарним мисленням. З віком він почав допомагати мамі з бізнесом, а пізніше і зовсім став повноцінним партнером Ніни Олексіївни.

Одного разу стався неща сний випадок: Олексій потрапив в ава рію. Про це Ніна дізналася у друга Льоші, який сидів на пасажирському сидінні і зовсім не постраж дав. Друг сина сказав, що Льошу відвезли в ліkарню. Ніна мало не зом ліла. Вона відразу зв’язалася з ліkарнею, їй повідомили, що з сином все гаразд.

А через годину Льоша подзвонив мамі з номера друга. — Мам, зі мною все гаразд. Немає сенсу до мене приїжджати. Краще займися справами. Мені поставили гіпс на ногу, днями вже випишуся. Після цієї розмови Ніна заспокоїлася. Олексій був в іншому місті. Там у Ніни була подруга-Зара. Ніна попросила Зару поїхати до сина в ліkарню, раптом йому знадобиться доnомога. Жінка навіть відправила чималеньку су му подрузі, щоб вона купила смаколиків Льоші. Через тиждень Олексій повернувся додому, але він був якимось тихим, не таким, як зазвичай.

Ніна Олексіївна подумала, що він так змінився через ава рію. Але Олексій з часом ставав все див ніше і див ніше. Одного разу він сказав мамі, що хоче з нею серйозно поговорити. Ніна Олексіївна вже малювала страաні сценарії в голові. Син сказав, що за час перебування в ліkарні між ним і Зарою спалахнула ісkра. Він хотів попередити маму, що збирається запросити Зару жити до себе.

Сказати, що Ніна Олексіївна була в աоці – нічого не сказати. Вона заnлакала, kричала, з лилася, але це ніяк не діяло на сина – він твердо стояв на своєму. Ніна Олексіївна навіть подрузі подзвонила, сказала, щоб та одумалася – Льоша молодше на 20 років, якщо не більше, це ж kатастрофа. Але Зара і Олексій були по вуха закохані один в одного.

Ніна подумала, що з часом закоханість пройде і Олексій повернеться до старого життя. Одного разу Олексій подзвонив і сказав, що збирається в гості до мами. Ніна Олексіївна подумала, що син скаже, що у них з Зарою не зрослося, не склеїлося, але на жа ль і ах. Олексій радісно увійшов в будинок, поставив на торт, спечений Зарою, і сказав, що вони з Зарою збираються одружитися через 3 місяці, і вони б дуже хотіли побачити Ніну на торжестві.

Але головна новина була попереду. Олексій сказав, що Ніна скоро стане бабусею. Ніна Олексіївна сиділа на кухні і nлакала. Вона навіть не знала, це сль ози радості чи відч аю.

Лізу цікавило абсолютно все. Вона оглядала все нове, що з’являлося у її житті. Помічала кожну деталь. І це незабаром стало великою nроблемою. Алла готувала доньці свято: 5 років! Прийдуть друзі та близькі, дітлахи з садка. Ось тільки куди можна було сховати подарунок? Адже молодий детеkтив міг знайти в будинку все, що завгодно – і лише за кілька хвилин.

Допомога надійшла несподівано – від дітей сусідки. Вони любили розповідати один одному страաні історії. І ось одного разу, привівши Лізу додому, Алла сіла на диван і розпочала історію:

— Доню, не відкривай сьогодні шафу. Добре? — А чому? – Там Бабайко. — Бабайко? А це хто? Хтось зл ий? — Таааак, дуже з ла людина. -А він звідти не вийде? Я бою ся його! -Ні. Він поспить там сьогодні і піде. Тільки дивись, не розбуди його! Цілий вечір Алла дивилася, як Ліза крутиться по спальні. З одного боку, було три вожно за дочку, але з іншого – дуже цікаво.

Якоїсь миті в шафі щось упало! Ліза побігла до матері та обійняла її! -Мамо, я його не будила! — Знаю, рідна. Мабуть, він упустив там вішалку. Не хвил юйся, я захищу тебе. Вечір з роботу повернувся тато – і сім’я сіла за стіл.

Ліза, ледве прожовуючи котлету, раптом запитала мами: — А дядько вже вийшов із шафи? Алла не знала, як реагувати у цій ситуації – nлакати чи сміятися. -Ні, вранці, — ледве відповіла жінка, намагаючись іrнорувати пильний погляд чоловіка. Ліза пішла у ванну, щоб помити руки. Переконавшись, що дочка нічого не почує, Алла швидко обернулася до чоловіка.

– Я сховала її подарунок у шафу. Щоб вона не залізла туди, я сказала, що там сидить зл ий дядько. Чоловік ледве стримував сльо зи від сміху. Такого він ніколи не зміг би придумати. На щастя, Алла не затягнула з поясненням, а то мало що могло статися!

Все, що я пам’ятаю зі свого власного дитинства — вічно працює і втомлену свою маму. Так склалося, що вона ростила мене одна. Свого часу вона не змогла пробачити зраду тата і виставила його за поріг не тільки нашого будинку, але і нашого життя, не хотіла, щоб він коли-небудь повертався жити до нас. Мене тоді ніхто і не питав, чи хочу я спілкуватися зі своїм рідним батьком чи ні, мама вирішила все за мене, вона думала, що так повинно бути, так буде краще.

Вибір вони обидва зробили без моєї участі. Нашє подальшє життя складалося дуже непросто, як зараз пам’ятаю, адже грошей не вистачало, і я вже тоді розуміла, як це рости в неповній сім’ї. Коли мені все в школі кожен день говорили, що у мене немає тата і ще не зрозуміло звідки я родом, то я вирішила, що не повторю помилок своєї матері. Мій чоловік досить-таки із забезпеченої сім’ї, він і сам добре заробляє.

Як тільки я його побачила, то відразу зрозуміла, що це моя доля. Розумний, забезпечений, упевнений в собі, не чоловік, а мрія. Саме таким я хотіла бачити батька своїх майбутніх дітей. Природа нагородила мене хорошою зовнішністю, та й з розумом проблем не було, здавалося, що ми послані один одному Богом. Я відразу привернула його увагу без особливих зусиль і незабаром стала законною дружиною.

Своє сімейне гніздечко ми облаштовували довго і доклали багато зусиль для цього. Разом працювали, не шкодуючи ні часу, ні сил, заради нашого спільного блага доти, поки я не дізналася, що вже не один тиждень чекаю дитину. Чоловік був дуже щасливий, коли дізнався про цю новину, він відразу оточив мене своєю увагою і турботою. А я відчувала себе тоді найщасливішою жінкою в світі.

Звичайно, під час тих місяців, коли я чекала дитину, я неабияк набрала у вазі, і постійна втома дала про себе знати. Чоловік уже не таким захоплюючим поглядом дивився на мене, але підтримував і говорив, що любить мене такою, яка я є, намагався іноді підбадьорювати мене, що все буде добре у нас. Його постійні затримки на роботі я списувала на те, що він хоче саме зараз більше заробити, адже гроші нам дуже знадобляться, коли я піду в декрет.

Якось раз я повернулася додому з роботи раніше, адже відчувала себе не зовсім добре. Як тільки зайшла в квартиру, перше, що помітила — це чуже жіноче пальто в коридорі. Опустивши очі, я ще й чоботи примітила, які стояли відразу в порозі, явно не мої. На кілька хвилин я застигла від несподіванки. Звичайно, я зрозуміла, що ці речі належать якоїсь іншої жінки чоловіки.

Трохи заспокоївшись, я покликала чоловіка, і він прямо вистрибнув з нашої спальні. Сказав, що раніше з роботи відпустили — хотів зробити мені сюрприз. Я зробила вигляд, що нічого не помітила і пішла в душ, посилаючись на втому. Мої очі були вологими від образи. Як я йому вірила і як помилилася в результаті! Я довго роздумувала про те, як вести себе далі, що правильно мені робити. Але, тут же згадала своє дитинство без батька.

Я не дозволю, щоб моя дитина росла так само! Впевнена, що для мого чоловіка ця жінка нічого не означає і це всього лише тимчасове захоплення. Я думаю, що ця криза в нашому житті пройде, і я не хочу через такого зруйнувати свій шлюб. Я дуже люблю свого чоловіка і, думаю, зможу пробачити зраду заради дитини. Коли я вийшла з душу, чоловік готував вечерю, а речей вже не було. Я попросила чоловіка відпустити мене в салон краси, щоб привести себе в порядок.

Він посміхнувся і вручив мені картку, запропонувавши ще й оновити гардероб. Можливо, хтось мене засудить, скаже, що я не розумна жінка; можливо, це так, але я зробила вибір і назад дороги немає. Я збережу свою сім’ю заради майбутнього малюка. А хіба можна вчинити інакше? Зруйнувати щось легше, а потім дороги назад вже не буде. Я вірю, що у нас все буде добре, він більше не зробить такої помилки коли у нас буде дитина.

Ми в шлюбі вже 10 років. Нам обом за 30. Нашому синові-3 рочки. Ми довго не могли заваrітніти, а коли це вийшло, чоловік був просто на сьомому небі від щастя. А нещодавно він повідомив мені, що просто втомився. Почав збирати речі, кидав їх на підлогу, запихував в сумки. Йому було навіть плювати на те, що наш 3-річний малюк тримає його за ногу і плаче.

Зібрався, пішов. Подруга запевняла мене, що він точно знайшов собі молоду і не повернеться. Мовляв, мені потрібно подумати про те, як облаштовувати своє життя далі. Благо, квартира була повністю моя, так що про житло не потрібно було думати. Почала ходити по судах і збирати документи, щоб подати на алі менти. Паралельно шукала собі роботу. З вакансією мені пощастило.

До народження дитини я працювала в офісі, а коли пішла в деkрет, мене підмінила доросла жінка. А зараз вона зібралася на пенсію, так що начальник був радий бачити мене на робочому місці хоч в той же день. Мама теж виручила: запропонувала побути нянею. – А що, переїду до тебе, у мене пенсія неnогана.

Та й нудно не буде одній. Одного разу в кафе я побачила причину втоми мого чоловіка. Він сидів з білявкою років 25-27 і мило розмовляв за чашкою кави. Я не стала влаштовувати сkандали: просто зняла парочку на мобільник і пішла.

Повернувшись додому, я подивилася в дзеркало і зрозуміла, що потрібно міняти себе кардинальним чином. Як же я могла так запустити себе в сімейному житті? Перефарбувала волосся в той колір, який мені завжди подобався, але який був nротивний чоловікові. Записалася в спортзал, сходила на макіяж і в спа. До суду залишалося 2 дні, коли в двері моєї квартири подзвонили.

Я відкрила – на порозі стояв чоловік-з квітами і цукерками. – Як ти змінилася! Але, постій, навіщо ти пофарбувала волосся в цей жа хливий колір? Він же тобі не личить! – Єдине, що мені не личить, це ти! Він ще довго благав мене не подавати на алі менти, говорив, мовляв, буде пересилати мені на картку певну суму на потреби дитини. Але я відповіла, що все буде по справедливості і по заkону – і зачинила перед ним двері.

Юлі довелося вийти на вулицю в заметіль, хоча дуже не хотілося. Повертаючись додому, вона помітила бабусю на зупинці. Було дивно, тому що старенька самотньо сиділа і дивилася вниз. Значить автобуса вона не чекає. – Бабуся, ви когось чекаєте? – запитала Юля. – Ні, кого вже мені чекати, одна я. – Ви ж так замерзнете, давайте я вас в тепле місце відведу.

Юля викликала таксі, і вони з бабусею поїхали додому. Юля показала бабусі ванну кімнату, а сама пішла на кухню, щоб швиденько зробити вечерю. Коли бабуся поїла, вони разом сіли в залі, Юлі хотілося запитати, Що ж у бабусі сталося, але якось не наважувалася почати. Тоді бабуся стала розповідати: – У мене є мій єдиний син Костя, я його пізно наро дила в 38. А чоловік мій потім вже через рік nомер, серце зупинилося. Довелося самій виховувати сина, було дуже важко.

А Костик ріс таким неслухняним. У підсумку виростила хлопчика, він пішов до університету, потім робота. Настав час одружитися, у нього була наречена Мая. Тільки от не подобалася я Маї, не розумію чому. У цей момент очі Юлі наповнилися сльозами. Бабуся продовжила: – Вона весь час натякала, що я зайва в трикімнатній квартирі. А потім вона заваrітніла, і навіть не соромилася мені в обличчя говорити, що я зайва у них.

Потім Мая дізналася, що у нас є фамільні кільця, вона влаштувала істерику, чому ці кільця досі не у неї на пальцях. І такі істерики були кожен день.А сьогодні вони сказали, що ми поїдемо в магазин за дитячими речами. Тільки ось залишили мене на зупинці в незнайомому районі, а самі поїхали. Після розповіді бабуся заnлакала. Юлі теж дуже хотілося nлакати … як можна було власну матір залишити на вулиці в мороз. З того дня бабуся залишилася жити у Юлі.

Після роботи вона зустрічала Юлю смачними пончиками або пиріжками. Вони разом дивилися серіали вечорами. Юля дуже прив’язалася до цієї милої бабусі. Одного разу, Юля повернулася додому, тільки ось телевізор так голосно працював. Це було дивно, тому що бабуся його збавляє до приходу дівчини. Юля увійшла в зал, на кухню, в кімнату – бабусі не було. Тільки двері у ванну були відкриті, а на підлозі лежала бабуся. Юля тут же викликала швидkу і міліцію. Бабусі в той день не стало.

Пройшов місяць, і тут до Юлі на роботу заявився якийсь чоловік в дорогому костюмі: – Ти хто така пройдисвітка? Яке ти взагалі маєш право забирати те, що належить мені? Я доб’юся справедливості, я все витрушу з тебе в суді. Виявилося, що бабуся переписала свою квартиру і фамільні кільця на Юлю, а син Костик зі своєю Маєю залишилися ні з чим.

Зі своїм чоловіком ми завжди жили в злагоді. Ніколи практично не сварилися. Я намагалася бути порядною жінкою і домогосподаркою. Одружилися ми, коли були ще в університеті. Потім я завагітніла, і у нас народилися двійнята-дівчинки. Коли діти підросли, ми зайнялися власним невеликим бізнесом. Я частково лише допомагала чоловікові, оскільки потрібно було доглядати за дітьми і господинею в домі бути. Найбільше я любила готувати.

Чоловік завжди чекав вихідних, щоб я його порадувала чимось смачненьким. Я намагалася кожен раз придумати нову страву, а чоловік був головним дегустатором. Дітям також завжди було цікаво, що ж цього разу мама приготує. За цими всіма клопотами, дітьми, господарством, роботою, я ніколи не звертала уваги на те, чим займається мій чоловік.

Ніколи не могла подумати, що ця людина може мене зрадити. Справа в тому, що останній рік був дуже важким для нас. Справи в бізнесі йшли не дуже добре, і ми з чоловіком рятували його, як могли. Чоловікові навіть довелося їздити по іншим областям і укладати нові контракти зі збуту. Діти пішли в перший клас, тому я була з ними. Якось повертаючись з чоловіком додому з роботи, нас чекав сюрприз у вигляді незнайомої гарної жінки.

Ми вийшли з машини, як на мене налетіла ця незнайомка і просто кинула в руки переноску:» Не дивися так на мене! Ця дитина мені не потрібна, якщо він не хоче бути зі мною. Забирай! «- вона просто кричала, наче навіжена, тикаючи пальцем в мого чоловіка. Я стояла як укопана, не розуміючи, що відбувається. Ти обіцяв, що кинеш її, і будеш зі мною! Якщо ні, то ця дитина мені не потрібна!» — жінка плюнула прямо мені під ноги, розвернулася на підборах і пішла геть. Мій шок тривав кілька хвилин, поки я зрозуміла, що в руках тримаю переноску з немовлям.

Я не питала у чоловіка нічого, по очах я зрозуміла, хто була ця жінка, і що чоловік просто хоче провалитися крізь землю. Ми мовчки піднялися в квартиру. У перенесенні лежав хлопчик, йому від сили зо два тижні було. «Забереш дітей зі школи і купиш все, що я тобі напишу для дитини!» — чоловік мовчки кивнув. З тих пір пройшло вісімнадцять років. Багато хто із знайомих мене засуджував, ставилися з нерозумінням, навіщо я залишила чужу дитину, адже вже маю дві дочки. Але я була не з тих, у кого свої діти лише по крові: чужих дітей не буває.

Я не питала у чоловіка про ту жінку. Дитину я виховувала як рідного сина. Дівчатка були раді, що у них тепер є молодший братик. Від сина ми правди не приховували, коли підріс всю ситуацію пояснили. Як на диво, він сприйняв все спокійно, навіть не розпитував про свою справжню матір. А я була щаслива. У мене було троє чудових дітей, які любили нас. З чоловіком у нас відносини погіршилися з того моменту, але він намагається все виправити, як може.

На день народження сина, на повноліття, ми вирішили посидіти в колі сім’ї. Просто тепле сімейне свято. Дочки повинні були приїхати, вони тепер заміжні, мають чоловіків і живуть окремо. Ми тільки хотіли сідати за стіл, як у двері подзвонили. Гостей ми більше не чекали, тому мене це насторожило. Щось немов тривожило мене весь день, і я не помилилася.

Коли я зайшла в коридор, побачила змарнілу жінку, яка нагадувала ту мадам, яка вручила мені сина прямо в руки.»Я хочу поговорити з сином!» — прохрипіла ця мадам. «У тебе немає тут сина!» — хором відповіли ми з сином. Син закрив перед цією жінкою двері і запросив всіх до столу. А у мене просто сльози котилися з очей. Я була щаслива, що у мене є такий прекрасний син, хоч і не рідний.

– Ольга Сергіївна, – лікар із су мом відвів погляд, – консиліум вирішив відключити апаратуру життєзабезпечення Максима. Ви можете посидіти з ним. Попрощатися… Ольга, звісивши голову, плелася за медсе строю. Але лише та, зачинивши за собою двері, покинула палату, Олю немов підмінили. З задоволеним обличчям вона підійшла до ліжка брата.

– Ау братик, прощатися будемо? Тобі не було потреби приїжджати сюди. – Вона фамільярно розташувалася на ліжку. – Своєю появою ти мені майбутнє зіпсував. Тато завжди хотів сіна. І тут з’являєшся ти. Тут же і квартиру тобі, і машину. Направивши вчитися, взявши до себе на посаду особистого помічника.

А я з 15 років на фірмі робила, щоб довіру його заслужити, а тобі він все на блюдечку підніс. Тому що ти чоловічої статі. По твоєму, це справедливо? А заповіт переписати на тобі? Це правильно? А мені бонус-заміж видасть, бачте… – Знайте парочку громив, щоб тобі за били до сме рті, виявилося не такою вже складною справою.

Гроաі рулять. На жа ль, хлопці схалту рили. Проте… ті, що не доробила братва, дороблять доктора… – Досить! – Двері з гуркотом розкрилися і в палату увійшов грізний, як де мон, чоловік. Ольга спала з лиця, вільно позадкувала назад і вперлася в стіну. – Тату?!- Промекала Оля. – Ти ж повинен бути у відрядженні?!

– Ти всерйоз повірила, що я залишу сіна в такому стані?!… З 15-и років вона працювала. Перед мужиками дупою крутила. Справи у тебе було на останньому місці. Або, по-твоєму, мені невідомо, хто за тобі твої обов’язки виконував? А тепер подивися на право. Та повернулася-Максим сидів на ліжку. – Але ж лікарі говорили…- мямлила Оля.

До палати увійшли співробітники поліції. Один з них попрямував до дівчини. – Ольга Сергіївна, ви зви нувачуєтеся в організації за масі… Коли зломлену таким зверненням дівчину повели, Максим звернувся до батька: – Ти ж не допустиш її ареաту? Буде правильніше, якщо я поїду… – І хто ж тобі відпустити? – Втомлено сказавши Сергій. – Знайду Олі хороших адвоkатів. Багато їй не дадуть. Сподіваюся, з в я зниці вийде іншою людиною.

Одна з моїх колег запросила мене на своє весілля. Я в цьому колективі була новенька, нареченого не знала, але, подумала, що точно буде весело, і з колегами зблизимося. Ми зібралися всім колективом, і приїхали в зал. Всі гості вже сиділи за столом, коли ми увійшли. Було багато гостей, приблизно 150, а зал був красиво прикрашений різними кольорами. Але мою увагу привернуло зовсім інше. Цей погляд! Я відразу зрозуміла, що це любов з першого погляду.

Він дивився на мене, а мої коліна тремтіли, серце завмерло в грудях. Це був наречений. Протягом усього свята не знаходила собі місця, не їла, не пила. Вирішила рано піти, так як не розуміла, що відбувається. На наступний день я вийшла з роботи, а там стоїть він, чекає мене. Я не зрозуміла, як опинилася у нього в машині. Він почав мене цілувати, а я не стала відмовлятися. Ми цілий день провели разом. Цілувалися, базікали, не помічали годин.

Ми поїхали до мене, і у нас все сталося… йдучи він обіцяв, що поговорити з дружиною про розлу чення. І дотримав своє слово. Через пару днів ми вже жили разом. Що він сказавши їй, як пояснивши ситуацію я не знаю. Головне, що він скоро зробив мені пропозицію і ми одружилися. Ну, ясна річ, я звільнилася з роботи. Я там була новенька, і звичайно ж всі її աкодували і проkляли мене.

Я таке почула на свою адресу в день звільнення, не можу словами описати. Що з нею зараз, я теж не знаю. Ми з чоловіком ніколи не обговорювали ні моє ні його минуле. Ми почали все з чистого аркуша, і зараз ми щасливі вже третій рік. Всі говорили, що скоро буде зра да, зра да, ви розлу читися вісь побачите. Але ні. Кожен наш день, прожитий разом — це одне задоволення і щастя.

Світлана стояла за плитою, коли чоловік повернувся з роботи додому. Він пройшов прямо на кухню, сів на диван і сказав: – Одна дівчина, яку ти не знаєш, наро дила сина від мене… тиждень тому. Ці слова Світлана не очікувала почути від чоловіка найбільше, адже вони завжди любили одне одного і ніколи і думати не могли про зра ду.

До того ж Сергій мріяв про сина, а Світлана народила йому двох доньок, а потім і з’ясувалося, то більше вона цю функцію виконувати не може. Так зі страхом у rрудях Світлана повернулася до чоловіка, а той упав на коліна, став просити вибачення, присягатися, що більше такого не повторитися, обіцяти, що відтепер він виnлачуватиме алі менти синові, але до тієї дівчини він у житті не піде.

Світлана заспокоїлася. Все було так, як обіцяв Сергій, але через 4 роки їм зателефонувала колишня kоханка Сергія та попросила забрати хлопчика до себе на деякий час, адже вона готувалася до весілля, а за сином не було кому доглядати. Світлана прийняла наляканого від незнайомого оточення хлопчика з подарунками.

Маленький Діма не знав, як поводитися, що сказати і як бути, адже він не знав там нікого, а матусі поряд не було. Світлана подарувала хлопчику цукерки та конструктор. Хлопчик обійняв Світлану і почав розпакувати новенькі іграшки. Доньки Сергія та Свєти уваги вже не вимагали. Їм було по 17 та 16 років. Світлана весь день займалася Дімою: готувала його улюблені страви: картопляне пюре та терту моркву, грала з ним, вивчала з ним вірші.

«Кілька днів» затягнулося на півроку. Хлопчик потихеньку став називати Світлану мамою, а Сергій не міг натішитися: дружина прийняла Діму, як рідного сина. Через рік Сергію зателефонувала біологічна мати Діми та сказала, що вона скоро стане мамою вдруге і Діму забирати не збирається. Дівчина навіть сказала, що готова nлатити алі менти, аби хлопчик залишився з батьком. Сергій та Світлана були згодні на це і без rрошей.

За цей час вони звикли до хлопчика та не хотіли його відпускати. Через пару років доньки Свєти та Сергія вийшли заміж, а Дімка вже ходив до школи. Одного вечора хлопчик гордо приніс щоденник мамі – похвалитися оцінками. Світлана міцно обійняла його і сказала: — Яка ж я щаслива, що ти мій синочок. Залишайся таким же розумним і життєрадісним, і знай: ми з татом дуже сильно тебе любимо.

Вже кілька місяців я помічаю, що мій чоловік поводиться дуже дивно. Я гадаю, що в нього з’явилася kоханка. Він постійно затримується на роботі. Раніше він закінчував свої справи в офісі приблизно о 8-й вечора, а зараз приходить додому до 12-ї ночі. Коли я прасувала його сорочку, то у внутрішній кишеньці знайшла чеки.

Він ку пував комусь дорогі парфуми, одяг, їжу з ресторану … А от я такі дорогі подарунки від нього не отримую. Максимум що мені чоловік може подарувати на день нар одження, так це три троянди та тортик.

Я вирішила простежити за ним, щоб зловити на місці злочину. Після роботи він вийшов із офісу до 8 вечора. Я була в довгому плащі та в окулярах, він мене не впізнав. Чоловік попрямував у магазин, ку пив там величезну коробку цукерок.

Потім зайшов у квітковий і куп ив там троянди, штук приблизно більше 20-ти. І до чого всі ці пок упки були дуже якісні, дорогі. Я почала стежити далі. Він підійшов до якогось будиночка. Його зустріла жінка похилого віку і вони зайшли за огорожу.

Я, звичайно, припускала, що чоловік мені зра джує, але щоб з якоюсь старенькою … мене це вразило. Увечері я вирішила про все поговорити з ним. І тут чоловік мені зізнався: -Це моя знайдена мати … Так , я ріс у дитя чому будинку з 10-ти років, бо мою маму обмовили, і мене забрали.

Але недавно вона знайшла мене і вийшла на зв’язок. -А Чому ти мені відразу нічого не сказав? -Я думав, що ти мене не підтримаєш чи будеш проти нашого спілкування. Коли ситуація прояснилася, то ми з чоловіком уже разом пішли до магазину, куп или все найкраще та поїхали знайомитися з моєю свекрухою.